Постанова
Іменем України
23 червня 2020 року
м. Київ
справа № 756/15125/16-ц
провадження № 61-17858св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна, Оболонська районна у м. Києві державна адміністрація, Департамент будівництва та житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 квітня 2019 року у складі судді Тітова М. Ю., постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С.,
ВСТАНОВИВ:
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 квітня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - Приватний нотаріус КМНО) Лазарєва Л. І., Оболонська районна у м. Києві державна адміністрація, Департамент будівництва та житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, про поділ майна подружжя, визнання договору дарування недійсним, вселення та визначення порядку користування квартирою.
Позовна заява мотивована тим, що з вересня 2009 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство. В період спільного проживання позивач завагітніла та 09 квітня 2010 року між сторонами було зареєстровано шлюб, а у ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась донька ОСОБА_4 . Також від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1
Після реєстрації шлюбу та народження першої дитини подружжям було прийнято рішення придбати у сумісну власність квартиру, частину грошових коштів на яку у розмірі 60 000 дол. США запропонували надати батьки позивачки як подарунок сім`ї на народження онуки. Іншу частину коштів для придбання житла зобов`язався внести відповідач.
У жовтні 2010 року ОСОБА_2, діючи зі згоди позивача та в інтересах сім`ї, уклав з УК "Екосорб" та ОСОБА_6 договір № 93/2П-ГС про відступлення права учасника, згідно з яким прийняв на себе замість ОСОБА_6 його права як учасника інвестування будівництва квартири АДРЕСА_1 . Позивач зазначає, що після укладення договору відступлення за отримані майнові права ОСОБА_6 була виплачена обумовлена сума в розмірі, еквівалентному 140 000 дол. США, з яких 60 000 дол. США було передано безпосередньо в день укладення договору батьком позивача, а інші кошти передавалися у період з листопада 2010 року та до березня 2011 року.
У травні 2011 року ОСОБА_2 отримав правовстановлюючі документи на спірну квартиру.
З вересня 2015 року шлюбні відносини між подружжям були припинені, після чого позивач разом з малолітніми дітьми переїхала на проживання до спірної квартири, яку вона вважала спільною сумісною власністю подружжя.
У травні 2016 року позивачу стало відомо, що ОСОБА_2 26 січня 2016 року без її згоди подарував цю квартиру своїй дочці від першого шлюбу ОСОБА_3 та самоуправно вселив її в квартиру, змінивши у ній замки, в результаті чого позивач та малолітні діти позбавлені доступу до свого житла та речей, які там знаходяться.
Також, у 2016 році позивачка дізналася, що в тексті договору відступлення прав учасника міститься описка в даті його укладання, а саме: зазначено 28 грудня 2009 року, тоді як фактично договір був підписаний 27 жовтня 2010 року. ОСОБА_2 використав цю технічну помилку та заволодів квартирою одноособово, чим порушив права позивача ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, уточнивши вимоги, ОСОБА_1 просила: встановити юридичний факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю, як чоловіка та дружини, з 01 вересня 2009 року до 08 квітня 2010 року ; встановити юридичний факт технічної помилки в тексті договору № 93/2П-ГС про відступлення права учасника, укладеного між УК "Екосорб", ОСОБА_6 та ОСОБА_2, у вигляді неправильно вказаної дати договору, яка зазначена як "28.12.2009"; встановити юридичний факт укладання та підписання вказаного договору 27.10.2010; визнати недійсним свідоцтво НОМЕР_1 від 12 травня 2011 року про право приватної власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1, видане на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу КМДА № 518-С/КІ від 27 квітня 2011 року; визнати право спільної сумісної власності на цю квартиру за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках - по Ѕ за кожним; визнати недійсним договір дарування квартири, укладений 26 січня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Лазаревою Л. І., та повернути сторони в первісне положення; скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 27937055 від 26 січня 2016 року, здійснену на підставі вказаного договору дарування; вселити ОСОБА_1 разом з неповнолітніми дітьми ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, в квартиру АДРЕСА_1 ; визначити порядок користування квартирою, надавши ОСОБА_1 разом з неповнолітніми дітьми в користування більшу кімнату площею 23,3 кв. м, ОСОБА_2 надати в користування меншу кімнату площею 15,9 кв. м, а кухню, коридор, вбиральню та гардеробну залишити в загальному користуванні.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано договір дарування квартири від 06 січня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Лазарєвою Л. І. та зареєстрований в реєстрі за № 104, недійсним.
Проведено поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а саме:
- визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
- визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
Вселено ОСОБА_1 та малолітніх дітей ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, в квартиру АДРЕСА_1 .
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира була придбана за спільні кошти подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та для потреб сім`ї, що дозволяє надати їй правовий статус спільної сумісної власності.
Позовні вимоги в частині визнання недійсним договору дарування квартири від 06 січня 2016 року підлягають задоволенню, оскільки спірний договір дарування квартири укладений без згоди позивача, при цьому відсутні підстави для скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень від 26 січня 2016 року, оскільки визнання договору дарування недійсним є підставою для її скасування.
Оскільки спірна квартира є спільною власністю подружжя, а отже підлягає поділу між ними в рівних частинах з урахуванням приписів частин першої, другої статей 60, 61, частини першої статті 69, частини першої статті 70, частини першої статті 71 СК України.
При цьому, оскільки позивач є співвласником спірної квартири та має право користування цим житловим приміщенням, а відповідачі чинять їй у цьому перешкоди, обґрунтованим є висновок суду про вселення позивача та її неповнолітніх дітей до спірного житлового приміщення.
Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог місцевий суд виходив з їх необґрунтованості.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позову про визначення порядку користування квартирою скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення цієї позовної вимоги.
Визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділено в користування ОСОБА_1 кімнату площею 23,3 кв. м, в користування ОСОБА_2 - кімнату площею 15,9 кв. м.
Місця загального користування - коридор, кухню, вбиральню та гардеробну залишено в спільному користуванні сторін.
В іншій частині рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 квітня 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, з`ясувавши обставини справи та надавши належну оцінку зібраним доказам, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Водночас апеляційний суд зазначив, що у випадку коли добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками неможливо, такий порядок встановлює суд.
Врахувавши частки позивача та відповідача у праві власності на квартиру, які становлять по Ѕ частині, апеляційний суд виходив з того, що виділення позивачу з двома малолітніми дітьми у користування кімнати площею 23,3 кв. м, буде незначним відходом від реальної частки ОСОБА_1 та не призведе до істотного порушення прав співвласника ОСОБА_2, оскільки не зменшує його ідеальної частки у праві власності та відповідає положенням цивільного законодавства, яке гарантує співвласнику у спільній частковій власності право на надання йому у користування приміщень, що відповідають його частці у спільній власності.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалено рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.
23 жовтня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що 09 квітня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб.
Від шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 17 листопада 2016 року шлюб між сторонами розірвано, вирішено питання про стягнення аліментів.
Відповідно до договору пайової участі у будівництві житлового будинку № 93-ГС від 30 грудня 2005 року, укладеного між Українським консорціумом "Екосорб" (виконавець) та ОСОБА_6 (учасник), виконавець зобов`язався побудувати житловий будинок за будівельною адресою: АДРЕСА_2, а учасник зобов`язався забезпечити фінансування об`єкта будівництва шляхом перерахування на рахунок виконавця грошових коштів у розмірі 196 000 грн.
На виконання умов цього договору ОСОБА_6 30 грудня 2005 року здійснив 100 % оплати на будівництво житла, що підтверджується бухгалтерською довідкою УК "Екосорб" від 30 грудня 2015 року.
Відповідно до договору про відступлення прав учасника № 93/2П-ГС від 28 грудня 2009 року, укладеного між ОСОБА_6 (первісний учасник), ОСОБА_2 (новий учасник) та УК "Екосорб" в особі фінансового директора Лисенко О. М. (виконавець), первісний учасник відступив новому учаснику, а новий учасник прийняв право учасника за договором пайової участі у будівництві житлового будинку № 93-ГС від 30 грудня 2005 року в обсязі, визначеному договором. Цим договором сторони підтвердили, що первісний учасник повністю виконав своє зобов`язання перед забудовником по інвестуванню будівництва квартири згідно з основним договором у розмірі 196 000 грн.
Судами встановлено, що вказаний договір було фактично укладено сторонами восени 2010 року, а спірна квартира придбана за спільні грошові кошти подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та для потреб сім`ї.
Згідно з актом прийому-передачі квартири від 01 квітня 2011 року УК "Екосорб" передав, а ОСОБА_2 прийняв 2-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
12 травня 2011 року на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення № 518-С/КІ від 27 квітня 2011 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .
26 січня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири, відповідно до якого ОСОБА_2 передав в дар ОСОБА_3 вказану квартиру.
Відповідно до пункту 11 цього договору дарування дарувальник довів до відома обдаровувану, а обдаровувана прийняла до уваги той факт, що квартира, яка відчужується за цим договором, є його особистою приватною власністю та придбана ним за власні кошти до реєстрації шлюбу, і особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на квартиру (чи її частку), відсутні. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л. І. та зареєстрований в реєстрі за № 104.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
Право власності та інші речові права на нерухомі речі (земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення), обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України, пункт 1 частини першої статті 4, частина перша статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року № 1952-IV).