Постанова
Іменем України
17 червня 2020 року
м. Київ
справа № 201/2166/18
провадження № 61-10236 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача - адвокат Черненков Олег Віталійович;
відповідач - ОСОБА_2 ;
представник відповідача - адвокат Прокопенко Андрій Вячеславович;
третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Якуба Олена Анатоліївна;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2018 року у складі судді Ткаченко Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Якуба О. А., про визнання договору дарування частини домоволодіння недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 15 липня 2011 року вона переоформила на свою доньку - ОСОБА_2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, вважаючи його договором довічного утримання.
Вказувала, що між ними була домовленість про те, що донька буде її доглядати, надавати допомогу у придбанні ліків, харчування, сплачувати комунальні платежі за спірне домоволодіння.
Зазначала, що хоч і переоформила частину домоволодіння на відповідача, але фактично його не передала, оскільки ця частина домоволодіння є її єдиним місцем проживанням. Помилка вплинула на її волевиявлення, бо вона не знала про те, що можна було укласти договір довічного утримання.
Вказувала, що ОСОБА_2 перестала надавати їй матеріальну допомогу, а тому за її позовом 15 січня 2018 року було ухвалено рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліментів. З цього часу відповідачка припинила з нею стосунки, перестала виконувати умови, що були підставою для укладення договору дарування.
Ураховуючи викладене, посилаючись на вимоги статей 203, 215, 229 ЦК України, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір дарування частини домоволодіння АДРЕСА_1, укладений між нею та ОСОБА_2 15 липня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Якубою О. А., реєстровий № 3115, без застосування наслідків недійсності правочину.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження існування при укладенні оспорюваного договору дарування помилки, а саме, неправильного сприйняття позивачем ОСОБА_1 фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, зокрема, що на момент укладення спірного правочину вона потребувала сторонньої допомоги. Та обставина, що ОСОБА_1 після укладення спірного договору продовжує проживати у будинку, не свідчить про недійсність оспорюваного договору, оскільки відсутність фактичного передання спірного нерухомого майна у даному випадку не пов`язано з відсутністю волі дарувальника чи помилки щодо природи спірного правочину.
Оскільки судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог за їх недоведеністю та безпідставністю, питання щодо застосування пропуску строку звернення до суду із даним позовом, про який заявлено відповідачем, судом не вирішувалося.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції і вказав, що суд першої інстанції правильно визначився із правовідносинами, що склалися між сторонами, та законом, що їх регулює. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем не доведено факт того, що вона не усвідомлювала природи укладеного правочину та його наслідків, помилялася щодо предмету укладеного договору та його умов і це вплинуло на її волевиявлення, а також не надано доказів того, що на час укладання договору дарування сторони мали будь-які домовленості про взаємну вигоду, покладання на обдарованого обов`язку утримувати дарувальника.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 17 липня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 201/2166/18 Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 жовтня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували положення статті 229 ЦК України, не врахували того, що на момент укладення спірних правочинів позивач була у похилому віці, за станом здоров`я потребувала стороннього догляду та погодилась на передачу нерухомого майна у власність донці за умови її довічного утримання, тобто, помилилась у правовій природі укладеного нею правочину.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 посилається на те, що під час укладення оспорюваного договору дарування позивач розуміла значення своїх дій, оскільки була ознайомлена із змістом договору, суть договору дарування роз`яснювалась їй нотаріусом. При укладенні договору дарування 15 липня 2011 року позивачу було відомо, що цей договір не є договором довічного утримання, що підтверджується текстом самого договору дарування. Позивач протягом 7 років від дня укладення договору дарування не зверталася до суду із позовом про визнання його недійсним. Окрім того, позивачем пропущено встановлений статтею 728 ЦК строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами попередніх інстанцій вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що15 липня 2011 року ОСОБА_1 подарувала своїй доньці ОСОБА_2 належні їй на праві власності 17/36 частин домоволодіння АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якубою О. А., реєстровий № 3115 (а. с. 9).
За змістом оспорюваного договору, сторони укладали його, будучи повністю дієздатними, діяли добровільно, перебуваючи при здоровому розумі і ясній пам`яті, однаково розуміли значення своїх дій, умов та правових наслідків правочину, попередньо ознайомлені з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений правочин (зокрема, з вимогами щодо недійсності правочину), володіючи українською мовою в достатньому обсязі для повного розуміння тексту договору. Позивачу нотаріусом роз`яснено зміст правочину і його правові наслідки. Сторони своїми підписами підтвердили, що договір не носить характеру фіктивного або удаваного, вони обізнані про вимоги законодавства.
Після укладення оспорюваного договору дарування ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 технічний паспорт на будинок та ключі.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 з 20 червня 2008 року зареєстрована за адресою спірного домоволодіння (а. с. 20), але фактично мешкає у квартирі АДРЕСА_2 зі своїм чоловіком. Як зазначала відповідач, з будинку виїхала через чисельні конфлікти із співмешканцем позивача ОСОБА_3, що й стало причиною дарування частини будинку.
До липня 2017 року ОСОБА_2 допомагала матері матеріально, давала кошти на сплату комунальних платежів. Але коли позивачу знадобилася коштовна операція, яку донька не змогла оплатити, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на непрацездатну матір, посилаючись на те, що вона подарувала доньці домоволодіння, а та відмовляється надавати їй допомогу. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково (а. с. 10-11).
Звертаючись до суду у лютому 2018 року з позовом про визнання договору дарування недійсним, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона помилялася щодо природи укладеного договору, вважаючи його не договором дарування, а договором довічного утримання та маючи намір переоформити частину будинку на доньку за умови, що остання буде її доглядати, надавати допомогу у купівлі ліків, харчування, сплачувати комунальні платежі.
Також судами встановлено, що 27 квітня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, тобто, за три місяці до укладення оспорюваного договору дарування, укладено договір купівлі-продажу 59/300 частин домоволодіння АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якубою О. А., реєстровий № 1687 (а. с. 41).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду