Постанова
Іменем України
17 червня 2020 року
м. Київ
справа № 145/1125/17
провадження № 61-41881св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Селищенська сільська рада Тиврівського району Вінницької області,
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області у складі судді Кіосак Н. О. від 13 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Стадника І. М., від 03 липня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Селищенської сільської ради Тиврівського району Вінницької області про визнання частково незаконним та скасування рішення.
В обґрунтування позову вказала, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 квітня 2011 року вона є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 . Площа земельної ділянки, що закріплена за цим будинковолодінням складає 0,36 га, в тому числі: для будівництва та обслуговування будинку - 0,25 га, для ведення особистого селянського господарства - 0,11 га.
Наприкінці 2016 року вона звернулась до Селищенської сільської ради Тиврівського району Вінницької області з заявою про передачу їй у порядку частини третьої статті 415 ЦК України земельної ділянки у приватну власність на тих же умовах і в тому ж обсязі, що мав попередній власник будинку.
Рішенням № 151 10 сесії 7 скликання Селищенської сільської ради Тиврівського району Вінницької області від 09 грудня 2016 року їй було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за винятком двору загального користування, який використовується спільно нею та ОСОБА_3 (для проїзду до належної їй земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства).
Вона не згідна з таким рішенням, оскільки вказана частина земельної ділянки ніколи не перебувала в статусі землі загального користування. ОСОБА_3 проходила до належної їй земельної ділянки лише з дозволу сусідів, а користування спірним проїздом не є для неї зручним.
За таких обставин позивач просила суд визнати частково незаконним та скасувати рішення 10 сесії 7 скликання Селищенської сільської ради Тиврівського району Вінницької області від 09 грудня 2016 року № 151 в частині "за винятком двору загального користування, який використовується спільно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (для проїзду до належної їй земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства)".
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 13 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 03 липня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довела своє право безспірного володіння спірною земельною ділянкою, а тому відсутні правові підстави для визнання незаконним оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування у оскаржуваній частині. Оскільки частиною вказаної земельної ділянки користується ОСОБА_3 для проходу до належної їй земельної ділянки, дозвіл на виготовлення технічної документації та приватизацію цієї земельної ділянки суперечив би правилам добросусідства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції безпідставно послався на статті 91, 96 ЗК України, що регулюють відносини добросусідства. Суд першої інстанції надав неправильну оцінку відомостям погосподарської книги, згідно із якими сім`я позивача користувалась більшою земельною ділянкою, ніж їй була виділена оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування. Між двома належними ОСОБА_3 земельними ділянками відсутній проїзд спільного користування, а показання свідків на є належними доказами на підтвердження вказаного.
У вересні 2018 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, в якому заперечувала, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні ОСОБА_1 чи попередніх власників домоволодіння по АДРЕСА_1 .
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 13 квітня 2020 року справу розподілено судді-доповідачеві.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 квітня 2011 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться по АДРЕСА_1 (а. с. 6).
Відповідно до погосподарських книг по Селищенській сільській раді, починаючи з 1991 року за сім`єю ОСОБА_1 рахується земельна ділянка площею 0,36 га.
Рішенням 6 сесії 22 скликання Селищенської сільської ради від 11 жовтня 1996 року ОСОБА_6, свекру позивача, було передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку, площею 0,25 га, в тому числі 0,02 га - під будівлями, 0,02 га - під багаторічними насадженнями, 0,21 га - ріллі і в тимчасове користування за межами населеного пункту на 3 роки - 0,10 га (а. с. 5, 69, 70).
Однак за життя ОСОБА_6 вказаним рішенням не скористався та не виготовив правовстановлюючий документ на підтвердження права власності земельних ділянок.
ОСОБА_3 є власником сусіднього домоволодіння по АДРЕСА_1 (а. с. 44).
Належні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 домогосподарства походять з одного, яке належало їх спільному родичу ОСОБА_7, тому мають спільний прохід 0,02 га, який використовувався безперешкодно до 2015 року.
Рішенням № 151 10 сесії 7 скликання Селищенської сільської ради Тиврівського району Вінницької області від 09 грудня 2016 року ОСОБА_1 було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що знаходиться в АДРЕСА_1, площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,11 га для ведення особистого селянського господарства, за винятком двору загального користування, який використовується спільно нею та ОСОБА_3 (для проїзду до належної їй земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Частиною третьою статті 152 ЗК України зокрема визначено, що способом захисту прав громадян на земельні ділянки є визнання недійсним рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.