Постанова
Іменем України
15 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 405/2934/17
провадження № 61-13547св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Управління комунальної власності Кіровоградської міської ради,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2,
особа, яка приєдналася до касаційної скарги, - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, до якої приєднався ОСОБА_3, на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12 липня 2017 року у складі судді Шевченко І. М. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 червня 2019 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Голованя А. М., Карпенка О. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління власності та приватизації комунального майна Кіровоградської міської ради та просив визнати, що він набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 ому за набувальною давністю, та визнати за ним право власності на вказану квартиру.
В обґрунтування позову зазначав, що є круглим сиротою, мати (одиначка) померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Баштино Петрівського району Кіровоградської області, а його у 13-річному віці помістили до Олександрійської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, Кіровоградської області, яку він закінчив у 2003 році та відразу був зарахований на навчання по професії бригадира з поточного ремонту і утримання колії.
Після закінчення навчання 10 вересня 2004 року він був прийнятий монтером колії на підприємство Виробничий підрозділ служби колії "Знам`янська дистанція колії".
Дане підприємство забезпечило його житлом, надавши для проживання квартиру АДРЕСА_1, яка перебувала на балансі підприємства.
З вересня 2003 року по теперішній час, тобто майже 14 років, він постійно проживає в даній квартирі та безперервно працює на зазначеному підприємстві.
Всі 14 років він самостійно доглядає за нерухомим майном, ремонтує, облаштовує територію, відкрито проживає у ньому.
Також протягомпроживання в спірній квартирі здійснював та продовжує здійснювати оплату за комунальні послуги та інші необхідні платежі, на його ім`я відкриті особові рахунки по оплаті комунальних послуг.
За весь час користування нерухомим майном до нього не надходило жодних претензій щодо незаконного користування з боку інших фізичних або юридичних осіб.
Відтак, оскільки він більше 10 років добросовісно, відкрито, безперервно володіє спірним майном як своїм власним, вселення в дану квартиру було правомірне, наявні підстави для визнання за ним права власності на це майно у порядку, передбаченому статтею 344 ЦК України, оскільки, з урахуванням положень частини пʼятої статті 12 ЦК України, сам факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12 липня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано, що ОСОБА_1 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_1 право власності на вказану квартиру.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 вже більше 10 років безперервно та добросовісно володіє спірною квартирою, сплачує комунальні послуги, що підтверджується копіями квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг за вищезазначеною адресою, ним виготовлений технічний паспорт на вказану квартиру.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням особа, яка не брала участь у справі, - ОСОБА_2, оскаржив його в апеляційному порядку.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що згідно свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житло від 06 серпня 1996 року власником квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_4, яка є його матір`ю.
У 2005 році він прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У 2019 від нотаріуса йому стало відомо про рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12 липня 2017 року, яким власником квартири АДРЕСА_1 визнано ОСОБА_1 .
Проте, виходячи з розміру квартири, на яку просив визнати за набувальною давністю право власності ОСОБА_1, спір стосується квартири АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_5
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 12 червня 2019 року рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12 липня 2017 року залишено без змін.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив з того, що квартира, на яку рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 12 липня 2017 року визнано право власності за ОСОБА_1 та квартира, яка належала матері ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 06 серпня 1996 року, це дві різні квартири, які знаходяться в одному чотирьохквартирному будинку на АДРЕСА_3 .
Згідно свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 06 серпня 1996 року ОСОБА_4 була власником квартири АДРЕСА_4 .
Зазначеним свідоцтвом спростовуються доводи ОСОБА_2 про те, що після зміни адреси будинку його мати стала власником квартири АДРЕСА_5 .
Відтак рішенням суду, що переглядається, не порушуються права ОСОБА_2 щодо успадкування квартири в будинку АДРЕСА_3 .
Питання щодо нумерації квартир не входить до компетенції суду і її зміна не є підставою для скасування рішення суду, яким за особою визнано право власності на квартиру.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12 липня 2017 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 червня 2019 року і направити справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково не дослідили докази у справі, які впливають на вирішення спору по суті. Зокрема, відповідно до довідки Обласного комунального підприємства "Кіровоградське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації", згідно архівних відомостей, наявних в Кіровоградському ООБТІ, адреса: місто Кіровоград, платформа Можарово, 292 кілометр, будинок № 1, квартира 1 відповідає адресі: АДРЕСА_6 .
Відповідно до довідки № ДнаА/Д-3 від 19 лютого 2019 року, виданої Знам`янською дирекцією залізничних перевезень Одеської залізниці, в журналі реєстрації приватизації квартир за 1996 рік значиться, що за адресою: АДРЕСА_7 було видано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 06 серпня 1996 року на ОСОБА_4 .
Апеляційний суд не врахував, що органом БТІ виявлено, що фактично ОСОБА_1 визнав право власності на квартиру АДРЕСА_8, яка зареєстрована за ОСОБА_5 і ОСОБА_6
Свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 06 серпня 1996 року, дані технічної документації, інші відомості щодо власника спірної квартири ОСОБА_4 в установленому законом порядку недійсними не визнані.
Суди не застосували пункт 57 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1141 від 26 жовтня 2011 року, відповідно до якого інформація з Державного реєстру прав про зареєстровані речові права, обтяження речових прав, об`єкти та суб`єктів таких прав містить актуальні на дату та час її надання відомості про зареєстровані речові права, їх обтяження щодо одного об`єкта нерухомого майна, наявні в Державному реєстрі прав, а також відомості з його невід`ємної архівної складової частини.
Розмір квартири, на яку судовим рішенням визнано право власності за ОСОБА_1 , та справжній розмір квартири АДРЕСА_1 не співпадає.
У липні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду із заявою про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_2, у якій зазначав про те, що квартира, на яку на підставі оскарженого рішення набув право власності ОСОБА_1, має ту ж площу та місце розташування, як квартира, належна ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, та є його матірʼю. Для подальшого оформлення спадщини після смерті матері неможливо здійснити вихід спеціаліста БТІ у вказану квартиру з огляду на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12 липня 2017 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 30 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду м. Кіровограда та прийнято заяву ОСОБА_3 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_2
21 серпня 2019 року справа № 405/2934/17 надійшла до Верховного Суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 з 03 листопада 2004 року працює на підприємстві Виробничий підрозділ служби колії "Знам`янська дистанція колії", що підтверджується довідкою підприємства № 963 від 16 листопада 2016 року.
Вказане підприємство забезпечило ОСОБА_1 житлом, надавши для проживання квартиру АДРЕСА_1, яка перебувала на балансі підприємства.
Позивач продовжує проживати в АДРЕСА_6, що підтверджується довідкою квартального комітету № 22 Подільського району м. Кропивницький від 20 квітня 2017 року за вихідним № 148.
На даний час вищевказана квартира не перебуває на балансі Виробничого підрозділу служби колії "Знам`янськадистанція колії".
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Оскаржуючи рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12 липня 2017 року, яким визнано, що ОСОБА_1 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю, ОСОБА_7, який не був учасником справи, зазначав, що згідно свідоцтва про право власності на житло його матір ОСОБА_4 була власником квартири
АДРЕСА_9 році він прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У 2019 році від нотаріуса йому стало відомо про оскаржене рішення суду першої інстанції, яким власником спірної квартири визнано ОСОБА_1 .
Проте, виходячи з розміру квартири, на яку просив визнати за набувальною давністю право власності ОСОБА_1, спір стосується квартири АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_5 .