ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2020 року
м. Київ
справа № 816/992/16
адміністративне провадження № К/9901/40207/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т. М.,
суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду (суддя Канигіна Т. С.) від 25 квітня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя - Катунов В. В., судді: Ральченко І. М., Бершов Г. Є.) від 11 липня 2017 року у справі № 816/992/16 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, рішення, вимоги,
УСТАНОВИВ:
У червні 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі - Кременчуцька ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області), у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24 лютого 2016 року № 0009521701/289, 0009551701/290, рішення від 14 квітня 2016 року № 0009911305/227, вимогу від 14 квітня 2016 року № 0009901305/226.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи такі рішення суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновки Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області стосовно порушення позивачем вимог податкового законодавства є правильними, а тому спірні рішення відповідача є правомірними і такими, що не підлягають скасуванню.
Не погодившись із вказаними вище судовими рішеннями, ФОП ОСОБА_1 подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року, і прийняти нове судове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування касаційної скарги ФОП ОСОБА_1 посилається на те, що контролюючим органом безпідставно ставиться йому у вину неправомірне формування витрат, яке призвело до заниження об`єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб, вплинуло на правомірність визначення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податкового кредиту протягом періоду, охопленого перевіркою. Крім того, скаржник стверджує про виконання ним свого обов`язку в частині повідомлення про порушення постачальником порядку реєстрації виданої податкової накладної. У частині встановленого відповідачем порушення щодо товарів нереалізованих, але відсутніх станом на кінець року, позивач зазначив про надання належних та допустимих первинних документів на підтвердження наявності останніх.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 03 серпня 2017 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22 червня 2020 року цю справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.
На підставі наказу Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області від 01 грудня 2015 року № 621 та направлень від 28 грудня 2015 року № 664/16-03/17-01, 654/16-03/17-01, у період з 28 грудня 2015 року по 13 січня 2016 року посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 . Ф. з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня по 31 грудня 2014 року та законодавства про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 26 січня 2016 року № 51/16-03-17-01-10/2121809876.
Під час цієї перевірки контролюючим органом установлено порушення позивачем податкового законодавства, а саме:
- п. 198.1, 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження зобов`язання зі сплати податку на додану вартість загалом в розмірі 12 395,00 грн, у тому числі по періодах: в березні 2014 року на суму 918,00 грн, у грудні 2014 року - 11 477,00 грн;
- п. 177.4 ст. 177 ПК України, що призвело до заниження зобов`язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб за 2014 рік у загальному розмірі 13 966,26 грн;
- п. 2 ст. 7, п. 11 ст. 8, п. 2 с. 9 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI), наслідком чого визначено заниження суми єдиного соціального внеску за період з 01 січня по 31 грудня 2014 у розмірі 31 417,29 грн.
Не погодившись з актом перевірки, ФОП ОСОБА_1 оскаржив його в порядку адміністративного оскарження, за результатами якого висновок зазначено акта викладено в наступній редакції: " - п. 198.1, 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження зобов`язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 12 395,00 грн, у тому числі по періодах: у березні 2014 року на суму 918,00 грн, у грудні 2014 року - 11 477,00 грн; - п. 177.4 ст. 177 ПК України, що призвело до заниження зобов`язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб за період 2014 року у розмірі 10 691,15 грн; - п. 2 ст. 7, п. 11 ст. 8, п. 2 ст. 9 Закону № 2464-VI, у результаті чого занижено єдиний соціальний внесок за період з 01 січня по 31 грудня 2014 у розмірі 23 096,09 грн".
19 лютого 2016 року Кременчуцькою ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області винесено вимогу № 0009621701/159 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені у розмірі 23 096,09 грн.
24 лютого 2016 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0009521701/289, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 18 594,00 грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями - 12 396,00 грн та штрафними (фінансовими) санкціями - 6 198,00 грн; № 0009551701/290, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, у розмірі 12 479,88 грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями - 9 983,90 грн та штрафними (фінансовими) санкціями - 2 495,98 грн; рішення № 0010321701/293 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 2 309,61 грн.
Зазначені рішення податкового органу позивач оскаржив в адміністративному порядку, за результатами якого скасовано вимогу Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області від 19 лютого 2016 року № 0009621701/159 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в частині 12 627,85 грн та в частині застосування штрафу на 1 262,79 грн. Скасовано рішення Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області від 24 лютого 2016 року № 0010321701/293 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску та задоволено в цій частині скаргу платника, а в іншій частині залишено вказані вимогу та рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Крім того, зобов`язано Кременчуцьку ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області винести нову вимогу та нове рішення відповідно вимог законодавства.
На підставі викладеного, 14 квітня 2016 року відповідачем було винесено: рішення № 0009911305/227 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 1 046,82 грн; вимогу № 0009901305/226 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 10 468,24 грн.
Не погодившись також з цими рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, за результатами якого вказані рішення залишено без змін.
Вважаючи податкові повідомлення-рішення від 24 лютого 2016 року № 0009521701/289, 0009551701/290, рішення від 14 квітня 2016 року № 0009911305/227 та вимогу від 14 квітня 2016 року № 0009901305/226 протиправними, ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Що стосується позовних вимог в частині оскарження податкового повідомлення-рішення від 24 лютого 2016 року № 0009521701/289, колегія суддів зазначає слідуюче.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з підп. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
За приписами п. 198.2 ст. 198 ПК України установлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Поряд з цим, за п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
З аналізу вказаних вище законодавчих норм убачається, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Відповідно до абз. 2, 7 п. 20.1.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п`ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.
У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг (абз. 11 п. 20.1.10 ст. 201 ПК України).
Отже, у разі надання постачальником товарів (послуг) податкової накладної, яка не зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець таких товарів має право подати разом з податковою декларацією з ПДВ заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. При цьому, визначальним є подання разом з такою заявою копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.