ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2020 року
м. Київ
справа № 814/3751/15
касаційне провадження № К/9901/41670/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Інгульському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.12.2015 (суддя Біоносенко В.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 (головуючий суддя - Бойко А.В.; судді: Танасогло Т.М., Яковлєв О.В.) у справі № 814/3751/15 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги,
В С Т А Н О В И В:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області, в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.08.2015 № 0023291701 та від 12.08.2015 № 0023301701 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1129,29 грн., вимогу від 27.07.2015 № Ф-0021701701 про сплату боргу (недоїмки), рішення від 12.08.2015 № 0023321701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 03.12.2015 позов задовольнив.
Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14.03.2017 постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.12.2015 залишив без змін.
Державна податкова інспекція в Інгульському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області (правонаступник Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області) звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.12.2015, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: пункту 138.2 статті 138, пунктів 177.2, 177.4 статті 177, пункту 198.6 статті 198, пункту 199.1 статті 199 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 7, 9, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).
Зокрема, наголошує на тому, що висновки, викладені в оспорюваних судових актах, не відповідають фактичним обставинам справи.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що органом доходів і зборів проведено документальну планову виїзну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, результати якої оформлено актом від 27.07.2015 № 1500/17-01-14-02/2809808245.
За її наслідками відповідач дійшов, зокрема, висновку про недотримання позивачем вимог пунктів 177.2, 177.4 статті 177, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв`язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку за наслідками придбання в Комунального підприємства "Ринок "Колос" послуг з оренди торгових місць, які не підтверджені документально та безпосередньо не пов`язані з отриманням доходу, безпідставним віднесенням до складу витрат суми в розмірі 130886,52 грн. внаслідок відсутності первинних документів, які засвідчують факт оплати товарів, робіт, послуг, що, в свою чергу, призвело до порушення пункту 2 частини другої статті 6, пункту 2 частини першої статті 7, частини восьмої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а також безпідставним включенням до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 158,91 грн. за наслідками взаємовідносин із Товариством з обмеженою відповідальністю "Кримська водочна компанія", яка не підтверджена відповідними податковими накладними.
На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.08.2015 № 0023291701, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 20874,00 грн. за основним платежем та 10947,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, податкове повідомлення-рішення від 12.08.2015 № 0023301701, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1787,13 грн. за основним платежем та 893,57 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, вимогу від 27.07.2015 № Ф-0021701701 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 49133,00 грн., рішення від 12.08.2015 № 0023321701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 3267,34 грн.
За правилами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Так, за правилами пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.
До переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.