ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2020 року
м. Київ
справа № 810/3101/18
адміністративне провадження № К/9901/7789/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Ханової Р.Ф.,
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Максимус Констракшн" до Головного управління ДПС у Київській області, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року у справі № 810/3101/18.
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Максимус Констракшн" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12 березня 2018 року №0006081414, №0006091414, №0006101414, з мотивів безпідставності їх прийняття.
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 01 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року, позов задовольнив.
Ухвалюючи рішення у справі, суди попередніх інстанцій, за результатами дослідження і оцінки первинних документів бухгалтерського обліку та податкової звітності, встановили правомірність формування Товариством витрат та податкового кредиту внаслідок виконання укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лінхольд" правочину, який відповідає вимогам чинного законодавства України, має своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданим, факт виконання господарських зобов`язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентом враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.
18 березня 2020 року до Верховного Суду як суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Київській області, яка ухвалою цього Суду від 20 березня 2020 року залишена без руху.
22 травня 2020 року ухвалою Верховного Суду внаслідок усунення відповідачем недоліків касаційної скарги відкрито провадження за касаційною скаргою податкового органу на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року у справі № 810/3101/18 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та витребувано справу з Київського окружного адміністративного суду.
06 червня 2020 року справа № 810/3101/18 надійшла до Верховного Суду.
Підставою для відкриття касаційного провадження у справі № 810/3101/18 є оскарження судових рішень, перелік яких визначений у пункті першому частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, з посиланням у касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права, а саме, пункт 198.6. статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 520/10953/18, від 28 жовтня 2019 року у справі № 400/2670/18, від 09 серпня 2018 року по справі № 826/14878/13-а.
10 червня 2020 року від Товариства на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому позивач зазначає, що посилання податкового органу на правові позиції, висловлені Верховним Судом у постановах від 31 січня 2020 року у справі № 520/10953/18, від 28 жовтня 2019 року у справі № 400/2670/18, від 09 серпня 2018 року у справі № 826/14878/13-а стосуються питання доведеності чи недоведеності в процесі судового розгляду фактичного характеру певних господарських операцій щодо яких виник спір, їх фактичного здійснення та використання в господарській діяльності, наявності у суб`єктів цих операцій певної правосуб`єктності, суттєвих недоліків у первинних документах, що є індивідуальними для кожного судового спору і визначаються в процесі його розгляду та оцінки доказів у сукупності. Позивач просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, виключно у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 цього кодексу, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відтак предметом дослідження цієї справи є застосування норми права, а саме, пункту 198.6. статті 198 ПК України, без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 520/10953/18, від 28 жовтня 2019 року у справі № 400/2670/18, від 09 серпня 2018 року по справі № 826/14878/13-а.
Оцінюючи спірні правовідносини, суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Головне управління ДФС у Київській області у січні - лютому 2018 року провело документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01 січня 2016 року по 01 серпня 2017 року по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "ТМ Бест Лайн" (колишня назва ТОВ "Лінхольд", далі по тексту - контрагент, ТОВ "ТМ Бест Лайн"), результати якої оформлені актом від 15 лютого 2018 року № 90/10-36-14-14/31201909 (далі - акт перевірки).
В акті перевірки зафіксовані порушення Товариством вимог податкового законодавства, зокрема, пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті у державний бюджет, на загальну суму 261 806,40 грн; пункту 44.1 статті 44, пункту 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту на загальну суму 52 630,00 грн; пункту 44.1 статті 44, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 238 266,10 грн.
Такі висновки податковий орган пов`язує з фактом відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "ТМ Бест Лайн", оскільки, на думку відповідача, контрагент позивача не мав реальних можливостей для поставки будівельних матеріалів.
Висновки податкового органу про ризиковість та/або нереальність фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ "ТМ Бест Лайн", ґрунтуються на аналізі власних інформаційних систем контролюючого органу, за даними яких ТОВ "ТМ Бест Лайн" не здійснювало операції з придбання товарів, що у подальшому були реалізовані позивачу.
12 березня 2018 року керівник податкового органу на підставі акта перевірки, відповідно до пункту 54.3 статті 54 ПК України прийняв податкові повідомлення-рішення: № 0006081414, яким визначено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 261 806 грн та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 130903 грн; № 0006091414, яким зменшено суму від`ємного значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за вересень 2016 року на 52 630 грн; № 0006101414, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 238 266 грн та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 119 133 грн.
Досліджуючи зміст фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ "ТМ Бест Лайн" (колишня назва ТОВ "Лінхольд"), податкові наслідки яких контролюючий орган поставив під сумнів, судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
04 серпня 2015 року між Державним підприємством "Національний будинок органної та камерної музики України" (Замовник) та ТОВ "Максимус Констракшн" (Підрядник) укладено договір підряду №1, за яким замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов`язання виконати власними та/або залученими силами і засобами підрядні роботи з реставрації пам`ятки архітектури національного значення "Костьол Святого Миколая" по вул. Червоноармійська (Велика Васильківська), 75 у м. Києві.
Для виконання реставраційних робіт, 20 серпня 2016 року між ТОВ "Лінхольд" (постачальник) та ТОВ "Максимус Констракшн" (покупець) укладено договір поставки товару № 20/08, за умовами якого, постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та своєчасно здійснити оплату його вартості. Предметом постачання є будівельні матеріали в асортименті, які зазначаються в заявці покупця та узгоджуються між сторонами. Підтвердженням факту узгодження сторонами асортименту, кількості і ціни товару є прийняття його покупцем по видатковій накладній постачальника, яка після підписання її обома сторонами є невід`ємною частиною Договору.
Поставка товару, відповідно до умов пункту 4 Договору, здійснюється на умовах самовивозу зі складу продавця.
На виконання умов даного договору ТОВ "Лінхольд" поставило на адресу ТОВ "Максимус Констракшн" товарно-матеріальні цінності (дроти, кислоти, розчинники, шпаклівки, архітектурні деталі декору) на загальну суму 1745376,03 грн, що підтверджується видатковими накладними №№ 1920, 1783, 1782, 1781, 1780, 1777, 1776, 1775.
Відповідно до банківської виписки позивач здійснив оплату за отриманий товар, яка проводилась у безготівковій формі згідно платіжного доручення № 2544 від 30 вересня 2016 року.
За фактом поставки товару ТОВ "Лінхольд" оформило податкові накладні №№ 200, 9, 10, 31, 32, 35, 36, 37, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.
В підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ "Лінхольд", позивач надав також акти списання товарів від 30 вересня 2016 року, оборотно-сальдову відомість по контрагенту ТОВ "Лінхольд", акти приймання-виконаних будівельних робіт, товарно-транспортні накладі від 01 вересня 2016 року та від 25 вересня 2016 року, довіреність від ТОВ "Максимус Констракшн" на отримання товарно-матеріальних цінностей від 01 червня 2016 року на ім`я ОСОБА_1 .
Суму податку на додану вартість за податковими накладними, виданими ТОВ "Лінхольд", позивач включив до складу податкового кредиту за перевіряємий період.
Суди попередніх інстанцій також установили, що з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу та якості операцій та розрахунків, для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку, у лютому 2017 року Північним офісом Держаудитслужби проведена перевірка ТОВ "Максимус Констракшн", про що складена довідка від 13 лютого 2017 року. За даними перевірки, порушень та невідповідностей виявлено не було.
Оцінюючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій застосували положення пункту 44.1. статті 44, підпункту 134.1.1. пункту 134.1. статті 134, пункту 135.1. статті 135, підпункту "а" пункту 198.1., пунктів 198.3., 198.6 статті 198, пунктів 201.1., 201.10. статті 201 Податкового кодексу України, Положень (стандартів) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати", 15 "Дохід", 16 "Витрати", статей 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерством фінансів України від 24 травня 1995 року №88, аналіз яких зумовив висновок про те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування об`єкту оподаткування податком на прибуток (витрат) та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, який зумовив висновок про те, що обов`язковою передумовою здійснення документальної перевірки позивача є направлення письмового запиту про надання пояснень та їх документального підтвердження.