ПОСТАНОВА
Іменем України
23 червня 2020 року
Київ
справа №1340/5046/18
адміністративне провадження №К/9901/28081/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
розглянувши у письмовому провадженні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Обрізко І.М., Іщук Л.П., Онишкевича Т.В. від 04 вересня 2019 року
у справі №1340/5046/18
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту містобудування Львівської міської ради
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 (далі також - позивачка) звернулася з позовом до Департаменту містобудування Львівської міської ради (далі також - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 , у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду по суті заяви ОСОБА_1 про надання висновку про доцільність утворення містобудівної одиниці з присвоєнням поштової адреси на АДРЕСА_2, зареєстрованої Центром надання адміністративних послуг м. Львова Львівської міської ради 14 вересня 2018 року за № 3-Ф-91819/АП-Ф-24;
- зобов`язати відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 по суті.
2. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року позов задоволено.
3. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року, а провадження у справі №1340/5046/18 закрито (відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
4. Не погодившись з таким судовим рішенням апеляційної інстанції, 07 жовтня 2019 року ОСОБА_1 направила до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу відповідно до статті 327 КАС України, у якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2019 року, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
5. Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
6. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 квітня 2020 року справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Желєзного І.В., суддів Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.
7. Від ОСОБА_2. до суду надійшов відзив на касаційну скаргу.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про надання адміністративної послуги, яка зареєстрована Центром надання адміністративних послуг м. Львова Львівської міської ради 14 вересня 2018 року за №3-Ф-91819/АП-Ф-24.
9. Результатом розгляду заяви позивача є лист №2401-5580 від 05 жовтня 2018 року за підписом Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради. Зазначеним листом позивачу повідомлено, що питання щодо надання висновку про доцільність утворення містобудівної одиниці з присвоєнням поштової адреси на АДРЕСА_2 може бути розглянуто лише після винесення рішення Личаківським районним судом м. Львова.
ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
10. В обґрунтування позову позивачка посилається на те, що відповідач ухилився від розгляду по суті її заяви про надання адміністративної послуги, а, крім того, відповідь позивачу надано начальником управління архітектури та урбаністики, який не є суб`єктом надання адміністративної послуги.
11. Також у позові позивачка посилається на те, що є власником кімнати під літ.1-1 площею 18,4 кв. м. в будинку АДРЕСА_2, її право власності належним чином зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а тому відповідачем допущено протиправну бездіяльність по розгляду по суті її заяви про надання висновку про доцільність утворення містобудівної одиниці з присвоєнням поштової адреси на АДРЕСА_2, зареєстрованої Центром надання адміністративних послуг м. Львова Львівської міської ради 14 вересня 2018 року за №3-Ф-91819/АП-Ф-24, чим порушено її право, як власника, на свій розсуд володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю, оскільки наявність висновку відповідача про доцільність утворення містобудівної одиниці з присвоєнням поштової адреси є необхідною передумовою для звернення до Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради за наданням адміністративної послуги "Присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомого майна".
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
12. Суд першої інстанції задовольняючи позов, виходив з того, що результатом надання адміністративної послуги, виходячи з інформації в інформаційній картці надання висновку про доцільність утворення містобудівної одиниці з присвоєнням поштової адреси, затвердженої наказом Департаменту містобудування від 23 червня 2017 року №69 є:
- у разі позитивного вирішення - висновок про доцільність утворення містобудівної одиниці з поштової адреси;
- відмова у наданні адміністративної послуги у письмовій формі з посиланням на чинне законодавство, з мотивацією відмови та роз`ясненням відповідно до встановленого порядку.
13. Отже, відповідач надав відповідь без мотивації, як вимагає інформаційна картка та Закон України "Про адміністративні послуги", тому належним захистом порушених прав позивача буде розгляд звернення по суті.
14. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі № 1340/5046/18, виходив з того, що на розгляді Львівського апеляційного суду перебуває цивільна справа № 463/2936/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 щодо оскарження набуття та реєстрації права власності на кімнату, позначену літ.1-1 площею 18,4 кв. м. в будинку по АДРЕСА_2, яка є предметом розгляду заяви про надання висновку про доцільність утворення містобудівної одиниці із присвоєнням поштової адреси цій кімнаті.
15. Правовідносини, що склалися між сторонами у цій справі, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне, а саме про визнання прав, свобод та інтересів, що виникають із відносин, пов`язаних із набуттям права власності на нерухоме майно, користуванням і розпорядженням.
16. Та обставина, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ
18. ОСОБА_1 у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями суду апеляційної інстанції, оскільки останнім невірно визначено характер спірних правовідносин, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Суд апеляційної інстанції прийшов до помилкового висновку, про те, що спір у даній справі є приватноправовим, а не публічно-правовим.
19. Суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, як адміністративно-правові та прийшов до вірного висновку про те, що заява позивача про надання адміністративної послуги не розглянута по суті, та у зв`язку з цим задовольнив позов.
20. Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про правильність висновку суду апеляційної інстанції, що в даному випадку є спір про право цивільне.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
21. Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
22. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
23. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".