УХВАЛА
19 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 182/166/15-к
Провадження № 13-53зво20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді доповідача Антонюк Н. О.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
перевірила заяву ОСОБА_1 про перегляд вироку Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2018 року та ухвали Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2019 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом і
встановила:
Вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк десять років з конфіскацією усього майна, яке є його власністю.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2019 року вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2018 року в частині засудження ОСОБА_1 і призначеного йому покарання залишено без зміни.
15 червня 2020 року заявник ОСОБА_1, не погоджуючись із постановленими щодо нього судовими рішеннями, звернувся до Верховного Суду із заявою про їх перегляд у зв`язку з встановленням рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Дикусаренко проти України" від 9 квітня 2020 року порушення Україною міжнародних зобов`язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).
Зокрема, заявник просить скасувати вищевказані судові рішення щодо нього, врахувати зміст рішення ЄСПЛ від 9 квітня 2020 року у справі "Дикусаренко проти України", констатовані ним порушення Конвенції, які були допущені судом першої інстанції.
18 червня 2020 року ця заява надійшла до Верховного Суду.
Перевіривши наведені у заяві доводи та долучені до неї матеріали, Велика Палата вважає, що у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 необхідно відмовити з огляду на таке.
9 квітня 2020 року ЄСПЛ було ухвалено остаточне рішення у справі "Дикусаренко проти України" (заява № 7218/19 та 17854/19), у якому констатовано порушення Україною міжнародних зобов`язань щодо ОСОБА_1, а саме, порушення статті 3 Конвенції щодо неналежних умов тримання під вартою, пунктів 3 та 5 статті 5 Конвенції щодо надмірної тривалості тримання заявника під вартою під час досудового розслідування (4 роки та 7 днів) та відсутність відшкодування за незаконне тримання під вартою, пункту 1 статті 6 Конвенції щодо надмірної тривалості кримінального провадження та статті 13 Конвенції щодо відсутності ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.
Загальні принципи, яких дотримувався ЄСПЛ при розгляді заяви ОСОБА_1 , а саме оцінка та аналіз наведених ним фактів, констатований характер (зміст) порушень Конвенції, присуджена у зв`язку із цим грошова компенсація дають підстави вважати, що щодо заявника були допущені такі порушення Конвенції, які за цих обставин неможливо відновити у вигляді того стану чи становища, що існували до вчинення порушень. У таких випадках засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування моральної шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру. Виконання цих заходів покладається на компетентні органи державної влади.
Крім того, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини від 19 січня 2000 року, встановлене ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише в тому випадку, коли можна досягти на національному рівні restitutio in integrum (повного відновлення), тобто відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції.