Постанова
Іменем України
17 червня 2020 року
м. Київ
справа № 201/5707/13-к
провадження № 51-1299 км 20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Чистика А. О.,
суддів Бородія В. М., Вус С. М.,
за участю:
секретаря судового засідання Черниш А. І.,
прокурора Чабанюк Т. В.,
виправданого (в режимі відеоконференції) Сиротенка А. Є.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Іпатова Олександра Володимировича на вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013040650001887 від 05 квітня 2013 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Нікополя Дніпропетровської області, який згідно матеріалів кримінального провадження проживає за адресою: АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 Кримінального кодексу України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та призначено йому покарання у виді 1 року позбавлення волі.
За вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2014 року апеляційні скарги захисників Куща Д. С. та Напари М. В., в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, та обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу прокурора, який приймав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, задоволено частково. Вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року в частині призначеного покарання змінено, призначено ОСОБА_1 на підставі ч. 2 ст. 55 КК України додаткове покарання у вигляді позбавлення права займатись діяльністю, пов`язаною з наданням медичних послуг строком на 2 роки. В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 20 листопада 2014 року касаційну скаргу прокурора задовольнив, касаційну скаргу засудженого задовольнив частково. Скасував вирок апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2014 року стосовно ОСОБА_1 та призначив новий розгляду у суді апеляційної інстанції.
Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 24 вересня 2015 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1, його захисників Куща Д. С. та Напари М. В., прокурора прокуратури Жовтневого району м. Дніпропетровська Свиридова Д. М., який приймав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, задовольнив частково. Вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року, яким ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 140 КК України, скасував. Призначив новий судовий розгляд кримінального провадження в тому ж суді в іншому складі суду зі стадії підготовчого судового засідання.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2016 року обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні повернутий прокурору.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2016 року, якою обвинувальний акт повернуто прокурору, скасовано та призначено новий судовий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2016 року обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні повернутий прокурору.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2016 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 задоволено частково, апеляційну скаргу прокурора задоволено. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2016 року скасовано та призначено новий судовий розгляд в суді першої інстанції.
За вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України та виправдано в зв`язку з недоведеністю наявності в його діянні складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України.
Згідно з цим вироком, органами досудового розслідування ОСОБА_1 був обвинувачений в тому, що, маючи вищу медичну освіту за спеціальністю хірург із вищою кваліфікаційною категорією, 01 вересня 2011 року, діючи недбало, не надавши оцінку ризикам проведення оперативного втручання, призначив потерпілій ОСОБА_2 проведення оперативного втручання, не обґрунтовуючи при цьому життєву необхідність його проведення за відсутністю обґрунтованих показань у пацієнта похилого віку із наявними супутніми хронічними захворюваннями серцево-судинної, нервової та опорно-рухомої систем. У подальшому ОСОБА_3 06 вересня 2011 року в період часу з 11:10 години до 14:15 години провів оперативне втручання хворій похилого віку, яка відноситься до геріатричної групи хворих, з супутньою патологією, у лікарняному закладі, в якому відсутня цілодобова реанімація. У ході його проведення ОСОБА_1 застосував невірний метод оперативного втручання ОСОБА_2, що потягло здавлювання органів черевної порожнини та порушення серцево-судинної системи потерпілої. Після оперативного втручання, потерпіла ОСОБА_2 була направлена у післяопераційну палату. Після чого, 07 вересня 2011 року о 17:30 години, при погіршенні стану ОСОБА_2, ОСОБА_3, неналежним чином виконуючи свої обов`язки внаслідок несумлінного до них ставлення, не прийняв заходи для госпіталізації хворої у відділення реанімації та інтенсивної терапії ОКЗ ім. Мечникова, хоча лікувальні заклади знаходиться на одній території та у подальшому внаслідок розвитку серцево-судинної та легеневої недостатності у післяопераційний період 09 вересня 2011 року о 23:55 години настала смерть ОСОБА_2 .
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 09 грудня 2019 року апеляційні скарги прокурора та обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2019 року залишив без задоволення, а вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2019 року стосовно ОСОБА_1 - без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України)), неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК України), неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК України), а також істотні порушення кримінального процесуального закону (ст. 412 КПК України), просить вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Заперечуючи по суті встановлені фактичні обставини, повноту судового розгляду, оспорює висновки суду першої інстанції щодо визнання недопустимими доказами висновків експертів. Крім того, посилається на те, що судом не надано оцінку показанням потерпілого ОСОБА_4 . Також зазначає, що в порушення вимог ч. 2 ст. 94 та п. 3 ч. 1 ст. 411 КПК України судом незаконно заздалегідь надано перевагу одних доказів над іншими. Вказує, що судом апеляційної інстанції не надано оцінку доводам апеляційної скарги про порушення ОСОБА_1 вимог ст. 42 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я".
У запереченні на касаційну скаргу виправданий ОСОБА_1 просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни. Зазначає, що наданий суду стороною обвинувачення акт судово-медичного дослідження (гістологічного) № 4733 не має сторінки з підписами експертів та містить посилання на посадову інструкцію завідуючого хірургічним відділенням госпіталю, датовану пізніше дати відповідних подій. Посилається на те, що трагічні події в сім`ї потерпілого у дійсності були цинічно використані головним лікарем госпіталю ОСОБА_5 для зведення з ним особистих рахунків. Також зазначає, що апеляційний суд, повторно допитавши свідків та судових експертів, дослідивши матеріали справи, протягом 10 місяців фактично вже повторно розглянув справу. Зазначає, що висновки судів про відсутність недбалого чи несумлінного його ставлення до обов`язків є правильними. Посилається на об`єктивність висновків судів щодо відсутності порушень основ принципу лікувально-охоронного режиму при призначенні потерпілій лікувальної профілактики.
У запереченні на касаційну скаргу захисник просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни. Зазначає, що наданий суду стороною обвинувачення акт судово-медичного дослідження (гістологічного) №4733 не має сторінки з підписами експертів, а висновок судової експертизи від 11 червня 2012 року №171 (сторінка 3) має посилання на патологоанатомічне заключення від 13 червня 2011 року №610991-6, яке у матеріалах справи відсутнє та з очевидністю не має відношення до справи. Посилається на те, що обвинувальний акт містить посилання на посадову інструкцію завідуючого хірургічним відділенням госпіталю, датовану пізніше дати відповідних подій. Також зазначає, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов до правильних висновків, що відсутність Плану операцій за 06 вересня 2011 року дає підстави ставити під сумнів показання допитаного як свідка ОСОБА_5 .
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Чабанюк Т. В. підтримала касаційну скаргу прокурора Іпатова О. В. частково, просила рішення апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Виправданий ОСОБА_1 проти касаційної скарги прокурора заперечував та просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.