Постанова
Іменем України
22 червня 2020 року
м. Київ
справа № 752/10525/16-ц
провадження № 61-38160св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. П., Мартєва С.Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду м. Києва від 07 червня 2018 року у складі суддів: Білич І. М., Болотова Є. В., Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу у розмірі 1 310 124,00 грн за договором позики, укладеним між сторонами.
Позовна заява мотивована тим, що він надав ОСОБА_2 в позику грошові кошти у розмірі 1 310 124,00 грн для здійснення підприємницької діяльності і зазначені обставини підтверджуються розпискою від 21 березня 2016 року. Відповідач зобов`язався повернути кошти згідно графіку до 31 травня 2016 року. Однак, виконав свої зобов`язання частково і в подальшому відмовився від виконання зобов`язань.
У зв`язку з викладеним, ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача суму боргу за договором позики у розмірі 1 269 124,00 грн, суму процентів за користування грошовими коштами у розмірі 221 699,97 грн, суму втрат від інфляції у розмірі 161 727,00 грн, 29 401,05 грн 3 % річних.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 23 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, виходив з того, що відсутні належні докази на підтвердження укладення договору позики та передачі грошових коштів. Крім того, посилання позивача на письмову розписку від 21 березня 2016 року є безпідставними, оскільки будь-які грошові кошти при підписанні даної розписки ОСОБА_2 не отримував, а ОСОБА_1 не передавав. Зазначеною розпискою вони підтвердили існування зобов`язань, які виникли ще до її підписання. Позивач дані обставини визнав та підтвердив, що кошти 21 березня 2016 року він не передавав. Інших доказів на підтвердження укладення договору позики між сторонами та передачі грошових коштів відповідачу саме 21 березня 2016 року надано не було. Крім того правовідносини, що виникли між сторонами з приводу укладення договору позики, як фізичними особами, до 2016 року також не підтверджені жодними у справі доказами.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 07 червня 2018 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 1 269 124,00 грн, суму відсотків 155 632,86 грн, 3 % річних - 29 401,05 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано справу з Голосіївського районного суду м. Києва № 752/10525/16-ц.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково скасував судове рішення суду першої інстанції, оскільки в судовому засіданні позивач підтвердив, що грошові кошти 21 березня 2016 року останній відповідачу не передавав. Будь-які інші докази укладення договору позики між сторонами та передачі коштів відповідача 21 березня 2016 року відсутні. Крім того, позивач постійно плутався у своїх свідченнях, а саме у сумі грошових коштів, їх формі, часу та місці передачі та врешті визнав наявність взаємовідносин між юридичними особами-нерезидентами.
Разом з тим, враховуючи правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2016 року у справі № 641/2284/15-ц, не можна вважати договір позики укладеним відповідно до статей 1046, 1051 ЦК України.
Оскаржувана постанова апеляційного суду призводить до загрози безпідставного стягнення позивачем з відповідача грошових коштів у подвійному розмірі.
Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив відповідачу у залученні до матеріалів справи доказів, а саме щодо надходження кредитного переказу, банківську виписку, роздруківку листування електронною поштою, а також не прийняв до уваги пояснення відносно відомостей, що містяться на звукозаписі засідання суду першої інстанції.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що у касаційній скарзі ОСОБА_2 не зазначив про всі обставини справи, які встановив суд апеляційної інстанції. Відповідач розумів, яку він склав розписку 21 березня 2016 року, на яку суму, і які наслідки можуть настати за умовами цієї розписки.
Отже, судові рішення ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства, враховано всі фактичні обставини справи, надано належну оцінку наявним доказам, правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, тому необхідно залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін.
Короткий зміст пояснення до касаційної скарги
У вересні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду пояснення до касаційної скарги, в якому зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми статей 1046, 1047 ЦК України, помилково не враховано, що між існуванням розписки і фактом передачі грошових коштів за нею існує логічний взаємозв`язок, який обумовлено змістом норм матеріального права.
Заявник посилається на висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 475/526/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 205/5292/15, від 15 серпня 2018 року у справі № 2011/12063/12.
Інші доводи викладені у поясненні на касаційну скаргу є аналогічними доводам викладеним у касаційній скарзі ОСОБА_2 .
Фактичні обставини справи, встановлені судами
21 березня 2016 року сторони уклали договір позики, щопідтверджуються розпискою від 21 березня 2016 року.
Зі змісту розписку про отримання грошових коштів від 21 березня 2016 року вбачається, що " ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорт НОМЕР_1, выдан Московським РУГУ МВД Украины в г. Киеве 11.04.1996 году, зарегистрированный по адресу: АДРЕСА_1, получил от ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 паспорт НОМЕР_2, выдан Новомосковским РОГУ МВД Украины Днепропетровской области 19.11.2013, зарегистрированный по адресу: АДРЕСА_2, наличные денежные средства в сумме: 1 319 124 гривни что является эквивалентом: 44 565 евро. Полученные денежные средства обязуюсь вернуть лично ОСОБА_1 в том же размере (эквивалент в евро) по следующему графику: до 25.03.2016 - 165 984 гривен; до 14.04.2016 - 550 000 гривен; до 29.04.2016 - 100 000 гривен; до 31.05.2016 - 503140 гривен.
В любом случае окончательный расчет обязуюсь произвести до 31.05.2016.
В случае возникновения встречных денежных обязательств ОСОБА_1 перед ОСОБА_3, то возможен взаимозачет который оформляется отдельным документом.
Денежные средства передал /подпись/ ОСОБА_1
Денежные средства получил в размере 1 319 124 гривен. /подпись/ ОСОБА_2". ( а.с.5).
Заперечуючи проти задоволення позову на початку розгляду справи відповідач вказував на те, що даної розписки він не писав та не підписував, а відтак зазначав про необхідність призначення та проведення судово-почеркознавчої експертизи. У подальшому невизнання позову обґрунтовував тим, що грошові кошти за розпискою "про отримання грошових коштів від 21.03.2016 року" позивачем фактично не передавались, а ним (як відповідачем) не отримувалися. Мали місце певні правовідносини між юридичними особами-нерезидентами, до яких мають відношення сторони. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору без передачі грошей не породжував в майбутньому обов`язку позичальника повернути обумовлену угодою суму грошей. Розписка була оформлена на суму залишку 60 000,00 Євро між юридичними особам-нерезидентами фактичними бенефіціарними власниками яких є сторони у справі. Посилаючись також на те, що протягом 2015-2016 років він передав позивачу 387 770,00 грн, що еквівалентно 17 524,53 Євро.