Постанова
Іменем України
22 червня 2020 року
м. Київ
справа № 520/26/17
провадження № 61-48352св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2,
відповідач - Київська районна адміністрація Одеської міської ради,
третя особа - орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2017 року у складі судді Васильків О. В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 04 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Калараша А. А., Погорєлової С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до Київської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа - орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про вселення та визнання права користування житлом.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що вона з 2002 року проживала у квартирі АДРЕСА_1 разом із основним наймачем квартири - ОСОБА_3, яка була її тіткою, за згодою останньої.
Тітка часто хворіла, а тому ОСОБА_1 купувала їй ліки, продукти харчування, опікувалася нею та забезпечувала належний догляд, сплачувала комунальні платежі. ІНФОРМАЦІЯ_1 тітка померла, а позивач залишилася проживати у квартирі.
ІНФОРМАЦІЯ_2 син - ОСОБА_4, який проживав із позивачем у спірній квартирі.
ОСОБА_1 вже зверталася до суду з позовом про визнання за нею права на житлове приміщення, зобов`язання Київську районну адміністрацію укласти з нею договір найму житлового приміщення. Проте рішенням апеляційного суду Одеської області від 21 квітня 2014 року у справі № 520/8989/13-ц, залишеним без змін ухвалою касаційного суду від 18 травня 2015 року, у задоволенні її позову було відмовлено.
30 травня 2014 року Київський районний суд м. Одеси ухвалив рішення у справі № 520/1147/14-ц про її виселення з квартири. Під час здійснення примусового виконання рішення суду з її виселення державною виконавчою службою було з`ясовано, що разом з нею у спірній квартирі проживає малолітній син. Після цього примусове виселення було припинено.
Враховуючи місце проживання малолітнього сина, відсутність у неї іншого житла, враховуючи фактичне її проживання разом із сином у спірній квартирі, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд вселити ОСОБА_1 у квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ; визнати право користування житловим приміщенням за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, разом із матір`ю - ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 04 жовтня 2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, посилаючись на преюдиційні факти, встановлені рішенням Апеляційного суду Одеської області від 21 січня 2014 року у справі № 520/8989/13-ц та рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 травня 2014 року у справі № 520/1147/14-ц, вважав позовні вимоги необґрунтованими.
Суди вважали, що оскільки ОСОБА_1 вселилася у спірну квартиру без укладення угоди з наймачем про порядок користування спірною квартирою, питання про реєстрацію у квартирі не вирішувала, до житлово-експлуатаційної організації з цього приводу не зверталась, а тому відсутні правові підстави для її вселення.
Крім того, відчуження 19 лютого 2015 року ОСОБА_1 належних їй у праві спільної власності 14/25 частки на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3, тобто у період після смерті тітки ОСОБА_3 та під час розгляду спорів у судовому порядку, суди розцінювали як штучне погіршення ОСОБА_1 житлових умов сина ОСОБА_2, законним представником якого вона є.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
06 грудня 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 04 жовтня 2018 року.
Находження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У січня 2019 року справу № 520/26/17 передано до Верховного Суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Сімоненко В. М.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального права, зокрема, статті 47 Конституції України, якою передбачено, що держава гарантує можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Судами не враховано положення статті 65 Житлового Кодексу, відповідно до яких особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сімʼї наймача, набувають рівного права користування жилим приміщенням.
Крім того, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про штучне погіршення умов проживання дитини шляхом продажу 14/25 частки житлового будинку, оскільки у зазначеному житловому приміщенні умов для проживання малолітньої дитини не було, враховуючи факт проживання там особи похилого віку.
Відзив на касаційну скаргу
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2013 року у справі № 520/8989/13-ц за позовом ОСОБА_1 до Київської районної адміністрації Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання вчинити певні дії задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 21 січня 2014 року скасовано рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2013 року та ухвалено нове, яким відмовлено ОСОБА_1 у позові до Київської районної адміністрації Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання вчинити певні дії.
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 вселилась у спірну квартиру без укладення угоди з наймачем про порядок користування спірною квартирою. Питання про реєстрацію у даній квартирі не ставила, до житлово-експлуатаційної організації з цього приводу не зверталась.
Твердження ОСОБА_1 щодо ведення спільного господарства з наймачем квартири ОСОБА_3, померлою ІНФОРМАЦІЯ_1, на думку судової колегії, не знайшли свого підтвердження, оскільки наведені нею факти участі у веденні домашнього господарства, як придбання кухонної витяжки та заміна вхідних дверей, носять разовий характер і не свідчать про спільне позивачкою та наймачем вирішення поточних питань утримання житла, узгоджене використання особистих коштів у спільних інтересах.
Окрім того встановлено, що у провадженні Київського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа № 520/1147/14-ц за позовом Київської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_1, третя особа - орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про виселення.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 травня 2014 року у справі № 520/1147/14-ц частково задоволено позов Київської районної адміністрації Одеської міської ради та ухвалено виселити ОСОБА_1 з квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
12 жовтня 2015 року Київським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист у справі № 520/1147/14-ц.
Постановою державного виконавця Київського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області від 25 грудня 2015 року закінчено виконавче ВП № 49077140 на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку із виконанням виконавчого листа у повному обсязі.
Мотивувальна частина.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, Верховний суд у складі колегії суддів Третьої судової палати касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частин першої та другої статті 61, статей 64 та 65 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.