Постанова
Іменем України
19 червня 2020 року
м. Київ
справа № 161/12869/16-ц
провадження № 61-47770св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", відповідач - ОСОБА_1, мале підприємство "Стерн",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 квітня 2018 року у складі судді Крупінської С. С. та постанову Волинського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року в складі колегії суддів: Здрилюк О. І.,
Бовчалюк З. А., Матвійчук Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі ? ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, малого підприємства "Стерн" (далі - МП "Стерн") про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява обґрунтована тим, що між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 80/м від 19 січня 2007 року та договір про видачу траншу № 80/м-3 від 11 січня 2008 року, за умовами яких банк надав позичальнику 15 800,00 дол. США на термін - до 18 січня 2011 року, а позичальник зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки у строки та в порядку, встановлених договором. Також передбачені штрафні санкції.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та МП "Стерн" 19 січня 2007 року укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язався нести солідарну відповідальність перед позивачем у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником кредитних зобов`язань.
ОСОБА_1 своїх зобов`язань належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 06 вересня 2016 року утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 36 937,67 дол. США, але банк просив стягнути солідарно з обох відповідачів лише 19 009,48 дол. США, з яких 8 010,01 дол. США - заборгованість за кредитом та 10 999,47 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відсутні підстави для стягнення процентів за користування кредитом, оскільки АТ КБ "ПриватБанк" має право на нарахування процентів за користування кредитом у межах строку кредитування до 05 січня 2011 року. Далі права банку підлягають захисту у порядку статті 625 ЦК України. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості з поручителя суди дійшли висновку, що порука є припиненою на підставі частини четвертої статті 599 ЦК України, оскільки протягом шестимісячного строку з дня настання строку остаточного виконання зобов`язання (05 січня 2011 року) банк не пред`явив вимоги до поручителя.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 161/12869/16-ц, витребувано її з Луцького міськрайонного суду Волинської області.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 14 квітня 2020 року справу передано Бурлакову С. Ю .
Узагальнені доводи касаційної скарги
У грудні 2018 року АТ КБ "ПриватБанк" подало касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржені судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до статей 525, 526, 599, 611 ЦК України та змісту кредитного договору слід дійти висновку, що настання строку дії договору не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє права отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦПК України. Крім того, суди дійшли безпідставного висновку про припинення поруки та не врахували, що порука реалізована рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 06 травня 2011 року по справі № 2-239/2011, тому у МП "Стерн" існує солідарний обов`язок зі сплати процентів.
Доводи інших учасників справи
У жовтні 2019 року МП "Стерн" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказувало, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законним і обґрунтованим, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 80/м від 19 січня 2007 року та договір про видачу траншу № 80/м-3 від 11 січня 2008 року, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 15 800,00 дол. США з кінцевим терміном повернення - не пізніше 18 січня 2011 року. Умовами договору передбачено сплата відсотків, підвищених відсотків, штрафних санкцій та повернення кредитних коштів щомісячними платежами.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком і МП "Стерн" 19 січня 2007 року укладено договір поруки № 80-м, за умовами якого останній зобов`язався перед позивачем відповідати за невиконання позичальником усіх зобов`язань, що виникли за кредитним договором.
Із наданого банком розрахунку вбачається, що станом на 06 вересня 2016 року заборгованість за кредитом становить 8 010,01 дол. США, а заборгованість за процентами за користування кредитом становить 10 999,47 дол. США.
Заочним рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 06 травня 2011 року у справі № 2-239/2011 з ОСОБА_1 на користь банку стягнуто усю заборгованість за кредитом, яка існувала станом на 30 березня 2010 року, тобто як поточну, так і прострочену заборгованість і це рішення набрало законної сили.
З довідки про заборгованість, наданої суду при розгляді даної справи вбачається, що банком заявлено вимоги про стягнення заборгованості за період з 11 серпня 2008 року по 06 вересня 2016 року, в який включено і суми, стягнуті за вищезазначеним рішенням суду. Тобто, заочним рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області з ОСОБА_1 було стягнуто заборгованість по тілу кредитну та заборгованість по відсотках за користування кредитом станом на 30 березня 2010 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України, в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.