Постанова
Іменем України
17 червня 2020року
м. Київ
справа № 711/15/19
провадження № 61-12427св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2,
відповідач - Російська Федерація,
третя особа - Служба у справах дітей Черкаської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, до Російської Федерації, третя особа - Служба у справах дітей Черкаської міської ради,про відшкодування моральної шкоди,
за касаційною скаргою ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2, на заочне рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 27 березня 2019 року у складі судді Позарецької С. М. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 18 червня 2019 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1, яка діє в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_2, звернулася до суду з указаним позовом та просила стягнути з Російської Федерації (далі - РФ) на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 2 853 900 грн, що на день подання позову за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) складало 90 000 Євро.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є матір`ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вона та її син були зареєстровані та проживали по АДРЕСА_1 . З 2013 року її син відвідувала дитячий садочок, проте внаслідок збройної агресії РФ проти України, яка розпочалася у лютому 2014 року, була вимушена із сином з 08 травня 2014 року залишити окуповану частину території Луганської області та переселитися в м. Очаків Миколаївської області, а згодом у м. Черкаси, де вони на теперішній час проживають. Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 26 грудня 2018 року у справі № 711/7768/18 встановлений юридичний факт того, що вимушене переселення її сина ОСОБА_2 у травні 2014 року з території Луганської області України відбулось внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської області України. З цього рішення вбачається, що результатом збройної агресії РФ для її сина стала втрата права розпоряджатися та користуватися належним їм житлом, можливості проживати у рідному місті, навчатися у звичному для психологічного здоров`я спосіб. Після окупації частини Луганської області РФ з ними, під впливом російської пропаганди, припинили спілкування деякі знайомі та друзі, порушено її налагоджений звичний спосіб життя, гостро стало питання стосовно житла та фінансів, що позначилось на моральному та фізичному стані дочки. Порушено низку її конституційних прав, завдано незручностей, які вплинули на психічний розвиток дитини, спілкування з однолітками, здоров`я, внаслідок чого постійно виникає тривога та переживання, пов`язані з нестабільністю та невпевненістю у завтрашньому дні. Внаслідок збройної агресії РФ проти України, з метою уникнення загрози життю, здоров`ю, свободі, особистим правам на свободу пересування, вираження думки, майновим правам, праву на судовий захист на окупованій території саме у результаті збройної агресії РФ, їхнє вимушене переселення із окупованої частини території Луганської області селища Ясенівське, разом із сином ОСОБА_2 народження, де у них знаходилась їхня квартира, був усталений побут життя, коло спілкування, їй було завдано матеріальну та моральну шкоду. Крім того, сину завдано істотної шкоди 270 439 грн (8 528 Євро), яка виникла внаслідок того, що кошти, які вони вимушено сплачували за оренду квартири у розмірі 157 100 грн (4 954 Євро) мали витрачатися на її утримання, розвиток, навчання, з яких: 42 000 грн - оренда квартири по АДРЕСА_2; 27 600 грн - оренда квартири АДРЕСА_3 ; 87 500 грн - оренда квартири АДРЕСА_4 . Упущена вигода, яку складають не отримані доходи від передачі квартири АДРЕСА_1 в оренду в період з 08 травня 2014 року до 02 січня 2019 року складає 113 339 грн (3 574 Євро). Її син позбавлений можливості володіти, користуватися та розпоряджатися квартирою № 1 за вказаною вище адресою, що завдає йому як моральної, так і матеріальної шкоди у вигляді недоотриманих доходів, які б позивач могла реально одержати за звичайних обставин та, які б пішли на її утримання, якби її право власності на це нерухоме майно не було порушене. Вказана квартира на праві власності належить батьку її сина - ОСОБА_3 . Враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій РФ, а також почуття безпорадності та розчарування, які він відчуває роками через неможливість користуватись належним їй житлом, спілкуватися з близькими, достатнім розміром компенсації за заподіяну позивачу моральну шкоду є сума у розмірі 1 631 500 грн, яка на день пред`явлення позову до суду за курсом НБУ є еквівалентом 50 000 Євро. У зв`язку цим просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Придніпровський районний суд міста Черкаси заочним рішенням від 27 березня 2019 року відмовив у задоволенні позову.
Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що не доведений факт належності нерухомого майна на праві власності малолітньому ОСОБА_2 , порушення його права щодо користування та розпорядження ним, не підтверджено порушення його прав щодо спілкування з родичами. Вважав безпідставними доводи в частині завданої матеріальної шкоди у вигляді упущеної вигоди. Також виходив з того, що позов який пред`явлено до іншої держави - РФ є підставою для відмови у його задоволенні з огляду на принципи міжнародного права, з метою недопущення порушення принципу імунітету держави.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Апеляційний суд Черкаської області постановою від 18 червня 2019 року заочне рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 27 березня 2019 року залишив без змін.
Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому виходив з того, що вчинення щодо іноземної держави таких процесуальних дій, як пред`явлення позову, залучення її до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших заходів забезпечення позову, звернення стягнення на таке майно, є можливим лише за наявності згоди компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачене міжнародним договором України або законом України. У цій справі відсутня згода компетентних органів Російської Федерації на пред`явлення до неї позову та залучення до участі у справі як відповідача.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У червні 2019 року ОСОБА_1, яка діє в інтересах своєї малолітнього сина ОСОБА_2, подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати заочне рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 27 березня 2019 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 18 червня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги частину першу статті 14 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV "Про міжнародне приватне право" (далі - Закон № 2709-IV), відповідно до якої правила цього Закону не обмежують дії імперативних норм права України, що регулюють відповідні відносини, незалежно від права, яке підлягає застосуванню. Відповідно до статті 74 Закону № 2709-IV процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України. Також згідно зі статтею 79 Закону № 2709-IV пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України. Відповідно до Закону України від 18 січня 2018 року № 2268-VIII "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії РФ, покладається на РФ відповідно до принципів і норм міжнародного права. Згідно з частиною шостою статті 5 Закону України від 15 квітня 2014 року
№ 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на РФ як на державу, що здійснює окупацію. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Аналіз вищевказаних положень Закону свідчить про те, що підставами внутрішньо переміщених осіб на території України може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру. Згідно з частиною першою статті 4 та частиною першою статті 5 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Тобто, внутрішньо переміщена особа - це особа яка вимушено покинула місце свого проживання внаслідок агресії РФ.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
22 липня 2019 року справа № 711/15/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження від 08 серпня 2011 року серії НОМЕР_1, виданим виконавчим комітетом Ясенівської селищної ради міста Ровеньки Луганської області.
Рішенням Придніпровського райсуду міста Черкаси від 26 грудня 2018 року в справі № 711/7768/18 за заявами ОСОБА_3, ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_4 та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, РФ в особі посольства РФ в Україні про встановлення факту, що має юридичне значення встановлено юридичний факт вимушеного переселення ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 у травні 2014 року з окупованої території Луганської області України, яке відбулося внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупацією РФ частини території Луганської області України.
Згідно з довідкою від 10 вересня 2018 року № 2770 ОСОБА_2 взято на облік внутрішньо переміщеної особи. Вказано фактичне місце проживання /перебування - АДРЕСА_4 .
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 19 грудня 2017 року встановлено, що ОСОБА_3, який є батьком ОСОБА_2, належить на праві приватної власності нерухоме майно, а саме квартира за адресою: АДРЕСА_1
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.