ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2020 року
м. Київ
справа №814/1610/17
адміністративне провадження № К/9901/46506/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.12.2017р. (суддя - Біоносенко В.В.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018р. (судді - Ступакова І.Г., Бітова А.І., Лук`янчук О.В.) у справі за позовом Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" до Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області, треті особи: фермерське господарство "Оазис", ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування рішень,
встановив:
У серпні 2017 року ПП "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Первомайського міськрайонного управління юстиції №28839174 від 21.03.2016р. про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4822328100:01:000:0161 площею 1,86 га, №28838578 від 21.03.2016р. про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4822328100:01:000:0628 площею 0,86 га та №28839784 від 21.03.2016р., про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4822328100:01:000:0418 площею 2,84 га.
В обгрунтування позовних вимог посилалось на те, що у 2006 році між позивачем та власником земельних ділянок ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельних ділянок строком на 7 років. Додатковою угодою між сторонами від 20.08.2009 було передбачено строк дії договору оренди до 31.12.2020. Зазначений договір було зареєстровано у Врадіївському реєстраційному відділі ДП "ЦДЗК", про що в реєстрі земель вчинено запис від 11.05.2010 за №041048900062. Але, на теперішній час підприємство дізналося, що 18.02.2016 ОСОБА_1 уклала договір оренди вказаних земельних ділянок з ФГ "Оазис", а 21.03.2016 відповідачем було зареєстровано право оренди на ці земельні ділянки.
Посилається на те, що оскільки права ПП "ВКП Каро" на земельні ділянки були зареєстровані у Врадіївському реєстраційному відділі ДП "ЦДЗК", державний реєстратор повинен був встановити зазначену обставину та відмовити у проведенні реєстрації права оренди ФГ "Оазис", оскільки на ці земельні ділянки ще не припинені права оренди ПП "ВКП "Каро".
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.12.2017р., залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018р., у задоволені позову відмовлено.
З рішеннями судів попередніх інстанцій не погодився позивач, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обгрунтування касаційної скарги посилався на те, що судами попередніх інстанцій не в повній мірі з`ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, неповно досліджено докази, що призвело до невідповідності висновків судів обставинам справи та ухвалення рішень, які підлягають скасуванню.
Наголошував на тому, що оскаржуваними рішеннями відповідач порушив права та законні інтереси ПП "ВКП "Каро", як орендаря земельних ділянок.
Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності, на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку від 30.09.2004р. належать земельні ділянки 4822328100:01:000:0161 площею 1,86га, 4822328100:01:000:0628 площею 0,86га та 4822328100:01:000:0418 площею 2,84 га.
11.03.2006р. ОСОБА_1 уклала з ПП "ВКП "Каро" договір оренди землі, відповідно до якого передала в оренду зазначені три земельні ділянки в оренду позивачу строком на 7 років, до закінчення сільськогосподарського 2013 року.
11.05.2010р. зазначений договір оренди був зареєстрований у Врадіївському реєстраційному відділі ДП "ЦДЗК", про що в реєстрі земель вчинено запис за №041048900062.
18.02.2016р. ОСОБА_1 уклала договір оренди землі з ФГ "Оазис" строком на 10 років щодо земельних ділянок 4822328100:01:000:0161 площею 1,86га, 4822328100:01:000:0628 площею 0,86га та 4822328100:01:000:0418 площею 2,84 га.
Рішеннями державного реєстратора №28839174, №28838578 та №28839784 від 21.03.2016р., права оренди зазначених земельних ділянок зареєстровано за ФГ "Оазис".
Не погоджуючись з вказаними рішеннями відповідача, вважаючи їх такими, що прийняті з порушенням норм чинного законодавства, щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно та такими, що порушують його права та законні інтереси, як орендаря земельних ділянок, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наявність зареєстрованих прав позивача на спірні земельні ділянки дійсно було б підставою для відмови у реєстрації з підстав, визначених п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Разом з тим, додаткова угода від 20.08.2009р. до договору оренди від 11.03.2006р., на яку зроблено посилання позивачем, державну реєстрацію у Врадіївському реєстраційному відділі ДП "ЦДЗК" не проходила, та будь-які реєстраційні написи на зазначеній угоді відсутні.
Суди визнали безпідставним посилання позивача на те, що додаткова угода пройшла державну реєстрацію 11.05.2010р., одночасно з самим договором оренди, оскільки вказані документи є двома різними договорами, щодо кожного з яких повинні були відбудитися реєстраційні дії. Зокрема, реєстрація договору оренди від 11.03.2006р., підтверджується вчиненим на ньому написом державним реєстратором та печаткою Врадіївського реєстраційного відділу ДП "ЦДЗК", в свою чергу на додатковій угоді будь-які відомості про її реєстрацію відсутні.
Враховуючи, що на час реєстрації права оренди за ФГ "Оазис" в державному реєстрі була відсутня інформація про наявність вже зареєстрованих речових прав на спірні земельні ділянки, суди дійшли висновку, що державний реєстратор мав усі обґрунтовані підстави для реєстрації права оренди земельних ділянок за ФГ "Оазис" відповідно до укладених із ОСОБА_1 договорів оренди від 21.03.2016р.
Розглядаючи справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв`язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.
З такими висновками судів першої та апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.