ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2020 року
м. Київ
справа № 820/998/17
адміністративне провадження № К/9901/15817/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Харківського міського центру зайнятості,
третя особа: Міністерство соціальної політики України,
про визнання бездіяльності незаконною
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 березня 2017 року (прийняту у складі головуючого судді Полях Н.А.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Подобайло З.Г., суддів Тацій Л.В., Григорова А.М.),
В С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківського міського центру зайнятості (далі також - відповідач), третя особа - Міністерство соціальної політики України, в якому просив визнати бездіяльність Харківського міського центру зайнятості у сприянні його зайнятості під час прийому 11 січня 2017 року незаконною.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року, відмовлено в задоволенні позову.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, дійшов висновку, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачем було допущено бездіяльність, якою порушено права, свободи та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин, в свою чергу, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень було доведено під час судового розгляду справи відсутність факту порушення прав позивача.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій були проігноровані вимоги пункту 3 частини першої статті 22 Закону України "Про зайнятість населення", якою регламентовано, що основним завданнями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальних органів є сприяння громадянам у підборі підходящої роботи.
Водночас відповідачем не вжито всіх засобів щодо підбору позивачу підходящої роботи, а посилання судів попередніх інстанцій на можливість самостійного пошуку роботи як на виправдовування бездіяльності відповідача є неправильним.
Судами попередніх інстанцій не взято до уваги положення пунктом 8 частини третьої статті 15 Закону України "Про зайнятість населення", яким становлено, що основним напрямом державної політики у сфері зайнятості населення є сприяння зайнятості громадян. Тобто, суди мали б виходити з того, що відповідач під час прийому 11 січня 2017 року зобов`язаний був вжити всі законодавчі заходи аби сприяти зайнятості позивача.
Позиція інших учасників справи
1 липня 2017 року до суду надійшли заперечення відповідача на касаційну скаргу позивача, в яких зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №820/998/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Суддя-доповідач ухвалою від 22 червня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу №820/998/17 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 23 червня 2020 року.
При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивач 2002-2004 роках, 2006-2015 роках перебував на обліку в службі зайнятості як безробітній.
Позивач має диплом спеціаліста Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна зі спеціальності "Соціологія", здобув кваліфікацію соціолога, викладача соціологічних дисциплін, а також диплом бакалавра Харківського національного університету внутрішніх справ за напрямом підготовки "Право".
З копії персональної справи встановлено, що 27 вересня 2016 ОСОБА_1 звернувся за сприянням у працевлаштуванні до Харківського міського центру зайнятості, де був зареєстрований як такий, що шукає роботу з відкриттям персональної картки № НОМЕР_1 .
КЗОЗ Харківська міська поліклініка №20 надано позивачу довідку від 30 січня 2015 року №256, згідно якої за висновком ВКК по роду хвороби ОСОБА_1, останньому не рекомендується праця, пов`язана з підійманням вантажу більш ніж 5 кг, тривалим прибуванням на ногах, переохолодженням, психоемоційним навантаженням.
27 вересня 2016 року ОСОБА_1 в черговий раз звернувся за сприянням у працевлаштуванні до Харківського міського центру зайнятості, де був зареєстрований як такий, що шукає роботу з відкриттям персональної картки № НОМЕР_1 .
Згідно поданої заяви від 27 вересня 2016 року, наказом директора Харківського міського центру зайнятості від 27 вересня 2016 року №НТ160927 ОСОБА_1 наданий статус безробітного з 27 вересня 2016 року та відповідно до частин другої, четвертої статті 22, частини другої статті 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та пунктів 2.7., 2.9. "Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності" призначена виплата допомоги по безробіттю з 4 жовтня 2016 року по 28 вересня 2017 року, у розмірі встановленому законодавством.
Під час перебування на обліку позивач отримував соціальні послуги, передбачені чинним законодавством, а саме: консультаційні послуги з питань працевлаштування та реєстрації в службі зайнятості.
ОСОБА_1 ознайомлений з витягом із статті 44 Закону України "Про зайнятість населення" про права та обов`язки зареєстрованих безробітних та витягом зі статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття" про права, обов`язки та відповідальність застрахованих осіб, про що є підпис ОСОБА_1 в додатку 1 до персональної Картки - відвідування особою територіального органу та отримані послуги.
Черговий прийом позивача до спеціаліста з працевлаштування Харківського міського центру зайнятості було призначено на 11 січня 2017 року.
Під час прийому позивача 11 січня 2017 року провідний фахівцем з працевлаштування Харківського міського центру зайнятості Терещенко Л. переглянуто вакансію "інспектор з кадрів на ВКП "Бетонікс" та встановлено, що зазначені роботодавцем вимоги вакансії не відповідають фаху позивача, а саме вимоги до інспектора відділу кадрів наступні: ведення кадрової документації, відправлення пошти, заповнення дорожніх листі, що зафіксовано у додатках до персональної картки позивача № НОМЕР_1.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Харківського окружного адміністративного суду від 30 березня 2017 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року відповідають, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 43 Конституції України Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття визначені Законом України від 5 липня 2012 року №5067-VI "Про зайнятість населення" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №5067-VI).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 22 Закону №5067-VI основними завданнями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальних органів є сприяння громадянам у підборі підходящої роботи.
Згідно із частиною другою статті 43 Закону №5067-VI статус безробітного надається особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 5 Закону №5067-VI держава гарантує у сфері зайнятості безоплатне сприяння у працевлаштуванні, обранні підходящої роботи та одержанні інформації про ситуацію на ринку праці та перспективи його розвитку.
Згідно з частинами другою та третьою статті 44 даного Закону зареєстровані безробітні зобов`язані: 1) самостійно або за сприяння територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, здійснювати активний пошук роботи, який полягає у вжитті цілеспрямованих заходів до працевлаштування, зокрема взяття участі у конкурсних доборах роботодавців; 2) відвідувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в якому він зареєстрований як безробітний у визначений і погоджений з ним час, але не рідше ніж один раз на тридцять календарних днів; 3) дотримуватися письмових індивідуальних рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню, зокрема брати участь у заходах, пов`язаних із сприянням забезпеченню зайнятості населення; 4) інформувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом трьох робочих днів про обставини припинення реєстрації, визначені у частині першій статті 45 цього Закону.