ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 904/960/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицької Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Случа О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
за участю представників:
позивача - Ленько М. М.,
відповідача 1 - не з`явилися,
відповідача 2 - не з`явилися,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача 1 - Дружиної Т. Г. (адвокат), Копійки Л. Г.,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача 2 - не з`явилися,
особи, яка звернулася з апеляційною скаргою, - ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду державного майна України
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.11.2019 у справі
за позовом Фонду державного майна України
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП КОМФОРТ",
2) Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Перемога 46",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:
1) Орган самоорганізації населення "Будинковий комітет "Лідер" будинку № 46 по вул. Набережній Перемоги",
2) Комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради,
про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння,
особа, яка звернулася з апеляційною скаргою, - фізична особа ОСОБА_2 .
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У березні 2019 року Фонд державного майна України (далі - Фонд) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП КОМФОРТ" (далі - ТОВ "ДП КОМФОРТ") та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Перемога 46" (далі - ОСББ "Перемога 46" або Об`єднання) про визнання недійсним договору дарування, укладеного 07.04.2017 № 724 між Об`єднанням і ТОВ "ДП КОМФОРТ", посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. (далі - спірний договір дарування); визнання права власності за державою в особі Фонду на приміщення, частину будівлі гуртожитку літ. А-12 (частка 321/1000): І поверх: приміщення ІІІ-1; ІІІ-2а; IV-I; V-I; VІІІ-I; ІХ-І площею 85,5 кв.м; II поверх: приміщення IІI -17, 20, 23, 24, 25, IV-2; V-2; VIII-2; ІХ-2; ІI-1; ІІ-2 площею 151,8 кв. м; IIІ поверх: приміщення ІII-25, 26, 27, 28, 29, 30, 31; приміщення IV-3; V-3; VIII-3; ІХ-3; III-1; ІІІ-2; ІІІ-3; ІІІ-4 площею 154,8 кв. м; IV поверх: приміщення ІІІ-36, 37, 38, 39, 40, 42, 43, 44, 57, приміщення IV-14; V-4; VIII-4; ІХ-4; IV-1,2,3,4, площею 156 кв. м; V поверх: приміщення ІІІ-46,47, 50, 51, 52, 54, 55, 56, приміщення IV-5; V-5; VIII-5; ІХ-5; V-1, 2, 3, 4, площею 154,8 кв. м; VI поверх: приміщення ІІІ-58, 59, 62, 63, 64, 65, 68; приміщення IV-6; V-6; VIII-6; ІХ-6; VI-1, 2, 3, 4, площею 154,8 кв. м; VII поверх: приміщення ІІІ-69, 70, 73, 74, 75, 76, 79; приміщення IV-7; V-7; VIII-7; ІХ-7; VII-1, 2, 3, 4, площею 156,3 кв. м; VIII поверх: приміщення ІІІ-80, 82, 84, 85, 86, 88, 89, 90, IV-8; V-8; VIII-8; ІХ-8; VIII-1,2,3,4, площею 155,6 кв. м; IX поверх: приміщення ІІІ-91, 93, 95, 96, 97, 100, 101; IV-9; V-9; VIII-9;ІХ-9; IX-1,2,3,4, площею 154,8 кв. м; X поверх: приміщення ІІІ-102, 105, 106, 107, 108, 110, 112, приміщення IV-10; V-10; VIII-10; ІХ-10; Х-1, 2, 3, 4, площею 154,8 кв. м; XI поверх: приміщення ІІІ-113, 115, 116, 117, 118, 120, 123; приміщення IV-11; V-11; VIII-11; ІХ-11; XI-1, 2, 3, 4, площею 154,8 кв. м; XII поверх: приміщення ІІІ-124, 126, 128, 129, 130, 133, 134; приміщення IV-12; V-12; VIII-12; ІХ-12; XII-1, 2, 3, 4, площею 156,3 кв.м; загальна площа (частка 321/1000) - 1 790,3 кв. м, за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 46 (далі - спірні приміщення); витребування з чужого незаконного володіння ОСББ "Перемога 46" (49000, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 46, код ЄДРПОУ 41201638) на користь держави в особі Фонду (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945) спірні приміщення.
1.2. Позов аргументовано тим, що з урахуванням положень частини 2 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 4, 127- 131 Житлового кодексу Української РСР, статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" гуртожитки як об`єкти державного житлового фонду не підлягали приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна", а отже, відповідно, і гуртожиток розташований по АДРЕСА_1, не був приватизований у складі єдиного майнового комплексу Дніпропетровської ВТФ "Оріль" і залишився у державній власності.
Крім того, на думку позивача, ТОВ КП "Комфорт" не набуло права власності на спірне майно та не мало права ним розпоряджатися, оскільки договір купівлі-продажу частини будівлі гуртожитку літ. А-12 за адресою: АДРЕСА_1 від 13.11.2007, укладений між товариством і ДП "Оріль", є нікчемним, що установив Апеляційний суд Дніпропетровської області в межах розгляду іншої справи № 2-242/10.
Позивач також наголосив, що згідно з постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.05.2016 і постановою Вищого господарського суду України від 19.07.2016 у справі № 904/10561/15 установлено, що ДП "Оріль" не мало правових підстав для внесення спірного майна до статутного капіталу ТОВ КП "Комфорт".
Відповідно до судових рішень господарських судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі № 910/10830/13 установлено, що до початку приватизації та після її завершення спірний гуртожиток не перебував у складі цілісного майнового комплексу.
Отже, посилаючись на положення статей 387, 388 Цивільного кодексу України, оскільки спірне майно гуртожитку, розташованого по АДРЕСА_1, вибуло із володіння власника поза його волею, позивач вважає, що вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння відповідає вимогам чинного законодавства і підтверджена належними і допустимими доказами.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2019 у справі № 904/960/19 позов задоволено повністю; визнано недійсним спірний договір дарування; визнано право власності за державою в особі Фонду на спірні приміщення; витребувано з чужого незаконного володіння ОСББ "Перемога 46" на користь держави в особі Фонду спірні приміщення.
2.2. Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що нерухоме майно - приміщення загального користування будівлі гуртожитку літ. А-12 - відповідно до закону не підлягало приватизації, тому є державною власністю, уповноваженим органом управління якою згідно із законом є Фонд. Зазначений факт встановлено в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Спірне майно вибуло із володіння держави поза її волею. Фонд, якому власник делегував право розпоряджатися майном, не надавав згоди на його відчуження. Розпорядження майном за спірним договором дарування здійснила юридична особа, яка не є його власником. Отже, нерухоме майно може бути витребувано у власність держави із чужого незаконного володіння. Чинне законодавство України не позбавляє власника унаслідок порушення його права можливості звертатися до суду із вимогою про оспорювання законності правочину щодо відчуження належного йому майна.
2.3. Не погоджуючись з ухваленим у цій справі рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2019, фізична особа ОСОБА_2, яка не брала участі у справі, зазначаючи про вирішення місцевим господарським судом питання про її право на спірне майно, звернулася до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, наголошуючи, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи. На думку ОСОБА_2, місцевий господарський суд допустив системні порушення норм процесуального права щодо юрисдикції господарського суду та неправильно застосував норми матеріального права. Суд не надав належної юридичної оцінки наявним у справі обставинам. ОСОБА_2 вважає, що рішенням суду першої інстанції порушено цивільні права цієї особи, які мають бути захищені в порядку цивільного судочинства, із обов`язковим залученням її та інших власників житлових і нежитлових приміщень до участі в розгляді справи. Отже, ОСОБА_2 просила апеляційний суд скасувати прийняте рішення та закрити провадження у справі у зв`язку з порушенням юрисдикції господарського суду.
До зазначеної апеляційної скарги ОСОБА_2 долучила додаткові докази, зокрема копію технічного паспорта приміщення АДРЕСА_1 відомості із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; копію договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03.03.2016; план VIII поверху гуртожитку літ. А-12 (будинок АДРЕСА_1).
Апеляційний господарський суд прийняв зазначені докази до розгляду, оскільки апелянта не брала участі у судовому засіданні суду першої інстанції, тому була позбавлена можливості подати ці докази.
2.4. Поставною апеляційного господарського суду від 25.11.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково; рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2019 у справі № 904/960/19 скасовано повністю; провадження у справі № 904/960/19 закрито.
2.5. Закриваючи провадження у справі, апеляційний господарський суд зауважив, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду порушує не лише матеріальні права фізичної особи, не залученої у встановленому законом порядку до участі у справі, а також і її процесуальні права, які випливають із наведеного в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.
Отже, беручи до уваги викладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що фактично спір виник про право власності між юридичними особами та фізичною особою, яка відповідно до вимог закону є співвласником спірного нерухомого майна, має приватноправовий характер, оскільки зумовлений порушенням майнового особистого інтересу конкретного суб`єкта - фізичної особи; такий інтерес підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових правовідносин.
Отже, справа не може бути розглянута в господарському суді, оскільки фізична особа не є підприємцем, між нею і сторонами у справі - юридичними особами немає господарських відносин. Спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.11.2019 у справі № 904/960/19, Фонд звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати у повному обсязі, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2019 у цій справі залишити без змін.
3.2. Скаржник акцентує на порушенні судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема положень статті 254 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). На думку скаржника, апеляційний господарський суд під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 - особи, яка не брала участі у справі під час ухвалення Господарським судом Дніпропетровської області рішення від 11.06.2019 у справі № 904/960/19, не дослідив питання щодо порушення прав ОСОБА_2 цим судовим рішенням і права подання апеляційної скарги. Фонд наголошує, що у рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2019 у справі № 904/960/19 не було вирішено питання щодо прав і обов`язків ОСОБА_2, це рішення жодним чином не вплинуло на її права та інтереси, оскільки предметом позову у цій справі не є балкон площею 0,7 кв.м., а частина будівлі гуртожитку літ. А-12 (частка 321/1000).
Крім цього, скаржник зауважує, що балкон, площею 0,7 кв.м. є складовою предмета позову в іншій справі № 201/4946/17, яка перебуває у провадженні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.
Скаржник наголошує, що спір у цій справі належить розглядати виключно у порядку господарського судочинства України, адже позов подано до відповідачів, які є юридичними особами.
Фонд, посилаючись на положення частини 2 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 4, 127- 131 Житлового кодексу Української РСР, статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", зауважує, що спірний гуртожиток як об`єкт державного житлового фонду не підлягав приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна", а отже, залишився у державній власності.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить відмовити у її задоволенні, оскаржувану постанову в частині скасування повністю рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2019 залишити без змін і скасувати оскаржувану постанову в частині закриття провадження у справі та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
3.4. У відзиві на касаційну скаргу ОСН БК "Лідер" просить касаційну скаргу задовольнити, оскаржувану постанову скасувати, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2019 у справі № 904/960/19 залишити в силі як таке, що є законним та обґрунтованим.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.
4.2. За змістом частин 1, 2 статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 статті 129 Конституції України).
Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац 3 підпункту 3 пункту 3.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі "Bellet v. France2 Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.
Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.
Відповідно до частини 1 статті 17 ГПК України (тут і далі за текстом - у редакції, чинній на час подання апеляційної та касаційної скарг, тобто до 08.02.2020) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною 1 статті 254 цього Кодексу учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Отже, у наведеній нормі визначено коло осіб, наділених процесуальним правом на оскарження судового рішення, а саме: учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
Не залучена до участі у справі особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статті 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Наведене означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо зазначено про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.
Необхідно ураховувати, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто суд має розглянути і вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на час розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або наведено судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийнято про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи, або у резолютивній частині рішення суд зазначив про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може бути взято до уваги.
У разі встановлення господарським судом відповідних обставин суд, скасовує судове рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, оскільки таке порушення норм процесуального права у будь-якому випадку є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.