У х в а л а
17 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 759/16206/14-ц
Провадження № 14-85цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.
ознайомилася з матеріалами справи за скаргою Приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз" (далі - скаржник) на дії та рішення (далі - скарга) старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренка Сергія Володимировича (далі - державний виконавець) за участю заінтересованої особи - компанії "Nibulon S. A." (далі - компанія)
за касаційною скаргою державного виконавця на постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року та
в с т а н о в и л а :
у лютому 2019 року скаржник звернувся зі скаргою, у якій просив:
- визнати неправомірними дії державного виконавця, що полягають у складанні перерахунку відсотків за виконавчим листом Святошинського районного суду м. Києва від 28 грудня 2017 року у справі № 759/16206/14-ц (далі - виконавчий лист) станом на 1 січня 2019 року від 21 січня 2019 року у виконавчому провадженні № 55583162 (далі - перерахунок) і надсиланні повідомлення від 21 січня 2019 року № 55583162/20.1-4/23;
- визнати цей перерахунок нечинним.
Мотивував скаргу такими обставинами:
- 22 січня 2018 року державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 55583162 щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого на виконання ухвали Апеляційного суду міста Києва від 6 грудня 2017 року про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном там кормами (GAFTA) (далі - арбітражний суд) від 23 травня 2014 року № 4323А(і) (далі - рішення арбітражного суду) і стягнення зі скаржника коштів у розмірі, визначеному рішенням арбітражного суду;
- 21 січня 2019 року державний виконавець склав перерахунок, відповідно до якого сума відсотків, які слід стягнути зі скаржника на підставі виконавчого листа, станом на 1 січня 2019 року становить 43 718 423,66 доларів США. Перерахунок суперечить як змісту рішення арбітражного суду, так і виконавчого листа, адже скаржник зобов`язаний сплатити компанії 17 536 000 доларів США як відшкодування збитків, а також складні відсотки на цю суму, що розраховуються поквартально за ставкою 4 % (чотири відсотки) з дати невиконання зобов`язань (11 січня 2011 року) і до дати повної сплати відшкодування збитків. Однак визначений державним виконавцем у перерахунку розмір відсотків є завищеним, оскільки замість визначених арбітражним судом 4 % річних державний виконавець нараховував 4 % щоквартально, тобто нараховував відсотки за ставкою 16 % річних;
- 21 січня 2019 року державний виконавець надіслав скаржнику повідомлення про проведений перерахунок відсотків № 55583162/20.1-4/23;
- указані дії державного виконавця зі складання перерахунку слід визнати протиправними, а перерахунок - нечинним.
5 грудня 2019 року Святошинський районний суд м. Києва постановив ухвалу, якою скаргу залишив без задоволення.
Мотивував ухвалу так:
- перерахунок є законним і обґрунтованим, відповідає вимогам статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", правилу нарахування відсотків, визначеному в рішенні арбітражного суду та у виконавчому листі, не суперечить вимогам статей 2, 18, 20 Закону України "Про виконавче провадження" і статті 479 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України);
- ані в ухвалі Апеляційного суду міста Києва від 6 грудня 2017 року, ані у виконавчому листі у частині, яка визначає правило розрахунку відсотків для їх стягнення зі скаржника, немає слова "річні" у будь-якому відмінку;
- відповідно до висновку від 26 червня 2019 року № 12755 за результатами проведення судової економічної експертизи перерахунок відповідає правилу нарахування відсотків, визначеному ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 6 грудня 2017 року та виконавчим листом.
25 лютого 2020 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, якою ухвалу суду першої інстанції скасував, а скаргу задовольнив у повному обсязі.
Апеляційний суд мотивував постанову так:
- суть скарги полягає не у тому, що державний виконавець не має передбаченого законом права нараховувати та/чи перераховувати відсотки до моменту виконання рішення, а у тому, що, виконуючи ці дії, державний виконавець неправомірно нарахував відсотки у розмірі, більшому ніж визначений у виконавчому листі;
- метод нарахування за простими процентами полягає в тому, що впродовж усього терміну нарахування проценти нарощують лише на початкову суму. Натомість метод нарахування за складними процентами полягає у тому, що наприкінці кожного періоду до основної суми додають нараховані проценти, і визначена таким чином сума є вихідною для нарахування процентів у наступному періоді;
- виходячи зі змісту слів "складні відсотки на цю суму, що розраховуються поквартально за ставкою 4 % (чотири відсотки)" у контексті наведених методів нарахування процентів є очевидним, що фраза "розраховуються поквартально" стосується періодичності капіталізації суми, на яку нараховуються 4 % (чотири відсотки), оскільки без визначення цієї періодичності нарахування складних відсотків є неможливим;
- за загальним правилом відсоткова ставка є ставкою нарахування процентів, а слово "розраховуються" стосується періодичності здійснення капіталізації суми, на яку нараховуються відсотки. Крім того, за загальними правилами у фінансових контрактах фіксується річна відсоткова ставка, хоча відсотки можуть нараховуватися по півріччях, кварталах, місяцях тощо з одночасним перетворенням річної ставки пропорційно періоду нарахування;
- для підтвердження заявлених у скарзі вимог щодо неправильного визначення державним виконавцем ставки нарахування відсотків скаржник надав, зокрема, експертне заключення кваліфікованого арбітра GAFTA Грехема Моріса Перрі, який вказав, що арбітражний суд мав намір розраховувати відсотки за ставкою 4 % річних, які складаються щоквартально, а за більш ніж 24 роки досвіду роботи арбітром GAFTA він ніколи не присуджував і не розраховував відсотки за щоквартальною ставкою (така практика пояснюється прямою забороною, встановленою англійським правом, присуджувати надмірні та непропорційні відсотки);
- скаржник також надав суду експертно-правовий висновок адвоката Марка Джоунза, який веде приватну практику при Колегії адвокатів Англії та Уельсу і не є адвокатом скаржника, щодо правильного тлумачення присуджених відсотків у рішенні арбітражного суду з метою надання допомоги українському суду. Відповідно до цього висновку правильне тлумачення рішення арбітражного суду про нарахування відсотків полягає у праві компанії на отримання відсотків за ставкою 4 % річних, що складаються щоквартально, і це зрозуміло для розсудливої людини;
- суд першої інстанції безумовно відхилив указані висновки, визнавши їх неналежними та недопустимими, оскільки вони мають допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковими для суду. Проте на підставі відомостей, які є в указаних висновках, суд може самостійно виснувати з відповідних питань;
- у цій справі вирішальною є не техніка проведення розрахунку, яка є досить простою і не потребує спеціальних знань у галузі економіки, а визначення характеру відсоткової ставки (річна чи квартальна);
- у спірних правовідносинах державний виконавець без звернення до суду, який видав виконавчий документ, за відповідними роз`ясненнями безумовно поклав в основу свого перерахунку відсотків за виконавчим листом розрахунок відсотків, доданий стягувачем до заяви про здійснення розрахунку (т. 1, а. с. 18-19). Державний виконавець повідомив боржника не про розмір остаточної суми відсотків, які підлягають стягненню з нього, а тільки про факт здійснення перерахунку відсотків (т. 1, а. с. 6).
16 березня 2020 року державний виконавець подав касаційну скаргу, в якій просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, скасувати постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивує так :
- суд апеляційної інстанції безпідставно скасував судове рішення, яке відповідало вимогам закону;
- єдиними наявними в матеріалах справи документами для підтвердження висновків суду апеляційної інстанції є експертне заключення Грехема Моріса Перрі й експертно-правовий висновок Марка Джоунза, а такі висновки не є доказами за змістом приписів ЦПК України;
- витлумачивши метод розрахунку складних відсотків, суд апеляційної інстанції втрутився в іноземне арбітражне рішення, що є свавільним втручанням у суверенітет міжнародного комерційного арбітражу;
- суд апеляційної інстанції не пояснив, у чому виявилася помилковість висновків місцевого суду щодо оцінки низки доказів у справі;
- виконавчий лист був виданий на виконання рішення арбітражного суду, тобто на виконання рішення іншого органу, а не на виконання судового рішення, що підтверджують висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висловлені у постановах від 23 січня 2020 року у справі № 1840/3710/18 і від 4 березня 2020 року у справі № 200/12082/19-а. У тих справах скаржник, компанія та Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України брали участь, і відповідні обставини не доказуються у справі № 759/16206/14-ц.Дії державного виконавця з виконання рішень іншого, ніж суд, органу згідно з частиною другою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" слід оскаржувати до відповідного адміністративного суду (аналогічний висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 757/53656/17-а, а також у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 1840/3710/18 і від 4 березня 2020 року у справі № 200/12082/19-а);
- необхідно передати справу № 759/16206/14-цна розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, оскільки є виключна правова проблема, яка полягає, зокрема, у такому: 1) чи вправі національний суд України, який контролює виконання ухвали про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу (яке передбачає сплату відсотків та/або пені, що нараховуються відповідно до умов, вказаних у цьому рішенні), роз`яснювати, тлумачити та/або будь-яким чином змінювати таке рішення та/або виконавчий лист, виданий національним судом України на підставі ухвали про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, яке передбачає сплату відсотків та/або пеню, що нараховуються відповідно до умов, указаних у цьому рішенні (зокрема, у частині правила нарахування відсотків та/або пені); 2) чи застосовуються норми права іноземної держави під час здійснення національним судом України судового контролю за виконанням ухвали про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу (яке передбачає сплату відсотків та/або пені, що нараховуються відповідно до умов, вказаних у цьому рішенні).
18 березня 2020 року компанія подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу задовольнити: скасувати оскаржену постанову та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Мотивує відзив тим, що суд апеляційної інстанції не мав підстав для скасування законної ухвали суду першої інстанції. Вказує, що скаргу на рішення та дії державного виконавця треба розглядати за правилами адміністративного судочинства, що відповідатиме висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 757/53656/17-а, а також висновкам, викладеним у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 1840/3710/18 і від 4 березня 2020 року у справі № 200/12082/19-а.
27 березня 2020 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановила ухвалу про відкриття касаційного провадження.
13 квітня 2020 року компанія подала доповнення до відзиву на касаційну скаргу та письмові пояснення. Зазначила про те, що предметом оскарження є дії державного виконавця, вчинені у зведеному виконавчому провадженні, в якому відбувається примусове виконання виконавчих документів, виданих судами різних юрисдикцій. Тому скаргу необхідно розглядати за правилами адміністративного судочинства.
27 квітня 2020 року скаржник подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову - без змін.
Відзив мотивував тим, що висновки апеляційного суду про задоволення скарги є законними й обґрунтованими. Скарга належить до юрисдикції цивільного суду, оскільки виконавчий лист видав загальний суд. У справах № 1840/3710/18 і № 200/12082/19-а суд касаційної інстанції звернув увагу, насамперед, на те, що позивач не належав до суб`єктів оскарження, бо не був стороною виконавчого провадження, а тому цей суд вважав такі спори адміністративними. Натомість у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 757/53656/17-а Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що оскільки позивач був відповідачем у цивільній справі та боржником у виконавчому провадженні з примусового виконання судового рішення, ухваленого у тій справі, то оскаржувати постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження позивач мав у межах виконавчого провадження з виконання виконавчого листа, виданого районним судом у цивільній справі, тобто за правилами цивільного судочинства.