ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2020 року
м. Київ
Справа № 809/1738/17
Провадження № 11-945апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2018 року (суддя Бінковська Н. В.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2018 року (судді Сапіга В. П., Довга О. І., Запотічний І. І.) у справі№ 809/1738/17 за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області в особі Калуського відділення Управління (далі - Управління, Фонд, Відділення відповідно) до ОСОБА_1 про стягнення капіталізованих платежів та
ВСТАНОВИЛА:
1. У грудні 2017 року Управління звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути зі ОСОБА_1 капіталізовані платежі в сумі 384 202 грн 75 коп.
Позов аргументувало тим, що відповідач безпідставно та необґрунтовано не визнав нарахованих до сплати капіталізованих платежів для розрахунку з потерпілим ОСОБА_2, який отримав виробничу травму під час роботи у фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 . Відповідач прийняв рішення припинити підприємницьку діяльність у статусі ФОП, у зв`язку із чим у нього як страхувальника перед Фондом виникає обов`язок зі сплати капіталізованих платежів для продовження страхових виплат з відшкодування шкоди, завданої здоров`ю внаслідок нещасного випадку на виробництві.
2. Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 24 січня 2018 року позов задовольнив повністю.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 травня 2018 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач як страхувальник зобов`язаний провести капіталізацію страхових виплат незалежно від порядку та підстав ліквідації (припинення підприємницької діяльності) його як суб`єкта такої (підприємницької) діяльності.
3. ОСОБА_1 не погодився із рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій і 26 червня 2018 року подав касаційну скаргу про їх скасування та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Скаржник наводить доводи, подібні тим, які він висловив судам попередніх інстанцій. При цьому наголосив на відсутності законодавчо визначеного обов`язку сплати майнової шкоди найманому працівнику внаслідок настання нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом, незалежно від вини роботодавця. Вважає, що такий обов`язок виникає тільки у страховика - Фонду.
Переконує, що суди безпідставно застосували аналогію закону, коли норми законодавства про капіталізацію платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов`язань суб`єкта підприємницької діяльності-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров`ю, поширили на припинення підприємницької діяльності ФОП. На його думку, зміст ліквідації юридичної особи відрізняється від змісту припинення підприємницької діяльності фізичної особи.
В аспекті викладеного вказує, що спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
4. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 серпня 2018 року відкрив касаційне провадження.
04 вересня 2019 року цей самий суд ухвалою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 01 жовтня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.
5. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про таке.
У цій справі суди встановили наведені нижче обставини.
07 грудня 2001 року здійснена державна реєстрацію ФОП ОСОБА_1 .
Відповідно до трудового договору від 24 січня 2006 року, зареєстрованого у державній службі зайнятості, у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 перебував ОСОБА_2
23 червня 2007 року під час роботи у ФОП ОСОБА_1 з ОСОБА_2 стався нещасний випадок, внаслідок чого він отримав виробничу травму, що підтверджується актом форми Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом.
ОСОБА_2 перебуває на обліку у Відділені, має зареєстрований страховий випадок трудового каліцтва.
Згідно з випискою з акту огляду МСЕК від 24 жовтня 2007 року ОСОБА_2 втратив 30 % професійної працездатності та отримав ІІІ групу інвалідності. Під час повторного переогляду за висновками МСЕК від 22 червня 2016 року серії АБ №0036524 потерпілому ОСОБА_2 визначено втрату професійної працездатності 30 % та повторно встановлено ІІІ групу інвалідності, з повторним оглядом 22 червня 2019 року.
Відділення постановою від 07 вересня 2017 року потерпілому ОСОБА_2 продовжило раніше призначену щомісячну страхову виплату в розмірі 593,28 грн з 01 серпня 2017 року по 30 червня 2019 року включно.
З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань видно, що 21 липня 2017 року проведена реєстрація припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 .
У зв`язку з припиненням підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 та відповідно до отриманої таблиці смертності та середньої очікуваності тривалості життя чоловіків та жінок в Україні у 2016 році позивач провів капіталізацію платежів для продовження страхових виплат відповідно до довідки МСЕК потерпілому ОСОБА_2, 1981 року народження, вік якого на дату ліквідації страхувальника становив 36 років. Загальна сума потреби в розрахунку з потерпілим склала 384 202 грн 75 коп.
15 листопада 2017 року позивач звернувся із заявою до ФОП ОСОБА_1 про визнання грошових вимог та сплату 384 202 грн 75 коп. капіталізованих платежів, що виникли із зобов`язань щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров`ю ОСОБА_2
04 грудня 2017 року ОСОБА_1 відмовив Управлінню у сплаті капіталізованих платежів.
Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення зі ОСОБА_1 нарахованих платежів.
Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що заявлені спірні вимоги у цій справі є публічно-правовими та належать до юрисдикції адміністративних судів.
6. Для відповіді на питання, до якої предметної юрисдикції належить заявлений спір, Велика Палата Верховного Суду посилається на такі аргументи і міркування.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У статті 3 КАС України наведено визначення таких понять: суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
За правилами частини першої та пункту 5 частини другої статті 17 КАС України юрисдикцію адміністративних судів поширено на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на публічно-правові спори за зверненням такого суб`єкта у випадках, встановлених Конституцією та законами України.
У частині четвертій статті 50 КАС України визначено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 50 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.
Згідно зі статтею 51 цього Кодексу до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
За частиною першою статті 58 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи ФОП у порядку, визначеному законом.
Згідно із частинами першою, другою статті 128 цього Кодексу громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.
У частині другій статті 1205 ЦК України встановлено, що у разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, мають бути капіталізовані для виплати їх потерпілому або цим особам у порядку, встановленому законом або іншим нормативно-правовим актом.
Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, визначено Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 1105-XIV).
Згідно із частинами першою та другою статті 4 цього Закону Фонд є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.
Основними принципами страхування від нещасного випадку є, зокрема: своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком; обов`язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян-суб`єктів підприємницької діяльності.
За пунктом 2 частини другої статті 45 Закону № 1105-XIV (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) роботодавець як страхувальник зобов`язаний своєчасно та повністю нараховувати і сплачувати в установленому порядку страхові внески до Фонду.
За змістом статей 15, 46 цього Закону Фонд - це некомерційна самоврядна організація, яка провадить збір та акумулювання страхових внесків.
За приписами статті 46 Закону № 1105-XIV фінансування Фонду здійснюється за рахунок, зокрема, внесків роботодавців та капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 5 частини першої статті 11 цього Закону встановлено, що джерелом формування коштів Фонду є, зокрема, капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.