ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2020 року
м. Київ
справа № 759/19863/18
провадження № 51-4457км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої Вус С.М.,
суддів Стороженка С.О., Чистика А.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Голубенко О.В.,
прокурора Чабанюк Т.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Бурчака В.С. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 26 грудня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 11 червня 2019 року стосовно останнього у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013110080000171, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, зареєстрованого у АДРЕСА_2, раніше судимого за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 20 грудня 2011 року за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді громадських робіт строком на 200 годин,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України.
За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 26 грудня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 389 КК України до покарання у виді арешту на строк 2 місяці.
На підставі статей 71, 72 КК України за сукупністю вироків шляхом складання покарань за цим вироком та вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 20 грудня 2011 року остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді арешту на строк 2 місяці 25 днів.
Оскаржуваною ухвалою Київського апеляційного суду від 11 червня 2019 року зазначений вирок місцевого суду залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_1, будучи засудженим за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 20 грудня 2011 року до покарання у виді громадських робіт, ухилився від його відбування. Так, 09 вересня 2012 року ОСОБА_1 отримав направлення до Спеціальної школи інтернату № 15, розташованої на просп. Перемоги, 113 у м. Києві, для відпрацювання громадських робіт на строк 200 годин, призначених за вказаним вироком, та з 10 серпня 2012 року був письмово ознайомлений зі встановленим для нього графіком. Однак, маючи реальні можливості виконати покладені на нього судом обов`язки, починаючи з 03 вересня 2012 року, не з`являвся для відпрацювання громадських робіт без поважних причин.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 закрити на підставі ст. 49 КК України. При цьому захисник, не оспорюючи висновків суду щодо встановлених фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості ОСОБА_1 та правильності кваліфікації його дій, стверджує, що судом першої інстанції під час призначення покарання у достатній мірі не враховано даних про особу засудженого, наявності декількох пом`якшуючих обставин, а саме визнання останнім своєї винуватості в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні та щирого каяття, належним чином не мотивовано рішення щодо визначення саме такої міри покарання, як арешт, унаслідок чого, на його переконання, безпідставно не застосовано ст. 69 КК України. На думку захисника, вказані обставини залишилися поза увагою і суду апеляційної інстанції. Крім цього, захисник у касаційній скарзі наводить аргументи щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України. Зокрема зазначає, що останній вчинив злочин, який відповідно до ст. 12 КК України є злочином невеликої тяжкості, 03 вересня 2012 року, тобто з дня вчинення ним злочину до дня набрання вироком законної сили минув строк, визначений п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України. Разом із цим, захисник вказує, що підстави для зупинення перебігу давності, передбачені ч. 2 ст. 49 КК України, відсутні, оскільки належних даних про те, що ОСОБА_1 ухилявся від досудового слідства, у матеріалах кримінального провадження немає, а сама лише наявність постанови про оголошення його у розшук не може бути беззаперечним підтвердженням такого ухилення.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні суду касаційної інстанції прокурор Чабанюк Т.В. заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника Бурчака В.С., та просила залишити її без задоволення, а судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, з`ясувавши думку прокурора Чабанюк Т.В., перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу (ч. 2 ст. 438 КПК України).
У касаційній скарзі захисник Бурчак В.С. не оспорює висновків суду в частині доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 389 КК України.
Доводи захисника про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності колегія суддів вважає безпідставними, зважаючи на таке.
Частиною 2 ст. 389 КК України за ухилення засудженого від відбування покарання у виді громадських робіт передбачено покарання у виді арешту на строк до 6 місяців або обмеження волі на строк до 3 років.
Згідно з ч. 2 ст. 12 КК України злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 2 років, або інше, більш м`яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад 3 тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.