ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2020 року
м. Київ
справа № 455/2776/15
провадження № 51-1121км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Фоміна С.Б.,
суддів Ковтуновича М.І., Луганського Ю.М.,
за участю:
секретаря
судового засідання Письменної Н.Д.,
прокурора Костюка О. С.,
виправданого ОСОБА_1,
захисника Юхименко Р.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 червня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року, постановлені у кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Стрия Львівської області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 27, частиною 2 статті 15, частиною 3 статті 369, частиною 1 статті 190 Кримінального кодексу України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у схиленні до замаху на надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище, за вчинення службовою особою в інтересах того, хто надає таку неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища, та заволодінні чужим майном шляхом обману за наступних обставин.
Так, ОСОБА_1, маючи свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 22 жовтня 2009 року № 4121/10, представляючи інтереси ОСОБА_2 у Самбірському міськрайонному суді Львівської області у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, заздалегідь усвідомлюючи, що ніяким чином не зможе вплинути на результат розгляду справи, шляхом обману, схилив ОСОБА_2 до вчинення закінченого замаху на надання неправомірної вигоди, а саме грошових коштів у розмірі 2000 доларів США, судді ОСОБА_5, на розгляді якої перебувала ця справа, з метою прийняття нею рішення на користь його підзахисного, запевняючи, що відмова від передачі грошових коштів, потягне за собою відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, 25 червня 2015 року, о 09 год 30 хв, перебуваючи біля приміщення Самбірського міськрайонного суду Львівської області на вулиці Івана Мазепи, 18 у місті Самборі Львівської області, ОСОБА_1 умисно з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, шляхом обману свого клієнта, одержав від нього грошові кошти у розмірі 2000 доларів США, що згідно з курсом Національного банку України становило 44295,5 грн, нібито для передачі судді цього суду ОСОБА_5 за прийняття останньою рішення про задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 20000 Євро.
Вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 червня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 4 статті 27, частиною 2 статті 15, частиною 3 статті 369, частиною 1 статті 190 КК та виправдано на підставі пункту 3 частини 1 статті 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з недоведеністю, що у діянні обвинуваченого є склади кримінальних правопорушень.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор не погоджується із судовими рішеннями, порушує питання про їх скасування та призначення нового розгляду в суді першої інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
В обґрунтування своїх вимог стверджує, що місцевий суд дійшов до помилкового висновку про те, що вручення повідомлення про підозру ОСОБА_1 здійснювалося неналежною особою, всупереч особливому порядку кримінального провадження, передбаченого приписами глави 37 КПК, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19 лютого 2019 року.
Стверджує, що прокурор не є суб`єктом розсекречення матеріалів, а ухвали слідчого судді, які є правовою підставою проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) - доказами у кримінальному провадженні, а тому не погоджується з рішенням суду щодо визнання недопустимим всіх доказів НСРД, отриманих на підставі ухвал слідчих суддів Апеляційного суду Львівської області від 19 травня 2015 року № 10962 та Апеляційного суду міста Києва від 23 червня 2015 року № 10962 та відкритих стороні захисту під час судових розглядів в суді першої та апеляційної інстанціях відповідно.
Також наполягає, що місцевий суд не досліджував доказів, наданих стороною обвинувачення, на обґрунтування винуватості ОСОБА_1 у вчинених злочинах, та оцінки їм не надав, всупереч заявленому прокурором клопотанню щодо відновлення з`ясування обставин обвинувачення та дослідження речових доказів.
Апеляційний суд, розглядаючи апеляційну скаргу прокурора, на вищезазначені порушення, допущені місцевим судом, уваги не звернув та їх не усунув.
На касаційну скаргу прокурора до Суду надійшли заперечення захисника ОСОБА_1 - адвоката Юхименко Р.І., яка зазначає, що прийняті судами першої та апеляційної інстанцій рішення є законними та обґрунтованими. Стороною обвинувачення своєчасно не вжиті всі необхідні та залежні від неї заходи, спрямовані на розсекречення процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД.
Висновок суду апеляційної інстанції щодо недопустимості доказів, отриманих в результаті проведення НСРД повністю узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі 640/6847/15-к (провадження 13-43кс19).
Захисник не погоджується з доводами прокурора про те, що судом першої інстанції був порушений порядок дослідження доказів і залишилися недослідженими низка речових доказів. Зазначає, що перед закінченням судового слідства головуючий по справі декілька разів запитував у сторін, чи бажають вони доповнити судовий розгляд і чим саме. Лише після цього суд постановив ухвалу про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів. Клопотання про відновлення з`ясування обставин та перевірки їх доказами прокурором було заявлене лише після оголошення судових дебатів закінченими та перед наданням останнього слова обвинуваченому.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор просив касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, задовольнити частково, оскільки, на його переконання, істотні порушення кримінального процесуального закону, які були допущені судами при розгляді даного провадження, можливо усунути при новому розгляді в суді апеляційної інстанції.
Виправданий та його захисник у судовому засіданні наполягали на відмові у задоволенні касаційної скарги сторони обвинувачення з підстав, викладених у запереченні.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, виправданого та його захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Відповідно до статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Виходячи зі змісту вимог статті 370 КПК, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
За змістом статті 92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у ході судового розгляду місцевим судом встановлено порушення процедури повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні злочинів, з огляду на приписи глави 37 КПК, яка передбачає особливості здійснення кримінального провадження щодо окремих категорій осіб.
Разом з тим, висновки місцевого суду у цій частині, з якими погодився апеляційний суд, колегія суддів вважає безпідставними, враховуючи наступне.
Глава 22 КПК регулює питання щодо порядку вручення письмового повідомлення про підозру, де законодавець, в контексті повідомлення про підозру (частини перша і друга статті 278 КПК), апелює термінами "складається" та "вручається".
За загальним правилом, письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором (частина перша статті 277 КПК). Однак, в статті 276 цього Кодексу зазначено, що особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб визначаються главою 37 цього Кодексу.
Складання та підписання повідомлення про підозру виключно особами, вповноваженими здійснювати повідомлення у цій категорії справ відповідно до приписів статті 481 КПК гарантує особам, які мають особливий публічний правовий статус у суспільстві, додаткові гарантії.
Згідно з пунктом 1 частиною 1 статті 481 КПК, письмове повідомлення про підозру адвокату здійснюється Генеральним прокурором, його заступником, керівником регіональної прокуратури в межах його повноважень.