|
| |
|
|
|
Постанова
Іменем України
16 червня 2020 року
м. Київ
судова справа № 423/130/19
провадження № 51-5769км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С.С.,
суддів Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
захисників Лісечка О. С., Мальчиніна Ю. О.
(в режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
прокурора Сидоренко А. Л.,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018130530001024, за обвинуваченням:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, зареєстрованого там само, раніше судимого за вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 12 грудня 2018 року за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 289 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, звільненого від його відбування з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік на підставі статей 75, 76 КК України,
та
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та жителя АДРЕСА_2, зареєстрованого там само, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,
за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката
Лісечка О. С. на вирок Рубіжанського міського суду Луганської області від 02 квітня 2019 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Рубіжанського міського суду Луганської області від 02 квітня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 12 грудня 2018 року й остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі статей 75, 104 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Вирішено питання про стягнення процесуальних витрат і про долю речових доказів у кримінальному провадженні.
Судові рішення щодо ОСОБА_2 у касаційному порядку не оскаржуються.
За вищевказаним вироком місцевого суду ОСОБА_1 та неповнолітнього ОСОБА_2 визнано винуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, за таких обставин.
14 грудня 2018 року близько 00:10 поблизу центрального входу на територію ОДО "Попаснянський вагоноремонтний завод" ОСОБА_1 зустрівся з неповнолітнім ОСОБА_2, який запропонував йому вчинити крадіжку з магазину " ІНФОРМАЦІЯ_3 " у АДРЕСА_3 на що ОСОБА_1 погодився.
Цього ж дня близько 02:00 ОСОБА_1 та неповнолітній ОСОБА_2 разом пішли до місця проживання останнього ( АДРЕСА_2 ), де взяли металеву обценьку й пішли до вищевказаного магазину.
Далі ОСОБА_1 повторно разом із неповнолітнім ОСОБА_2 умисно, з корисливих мотивів, з метою таємного викрадення чужого майна, впевнившись у відсутності сторонніх осіб, перелізли через зовнішній паркан, який огороджує територію навколо магазину.
Потім неповнолітній ОСОБА_2 за допомогою металевої обценьки пошкодив замикаючий пристрій вхідних дверей та разом із ОСОБА_1 проникли до внутрішнього приміщення магазину, звідки таємно викрали належне ОСОБА_3 майно (гроші в сумі 51 грн та продукти харчування) на загальну суму 10 506,32 грн.
Луганський апеляційний суд ухвалою від 02 жовтня 2019 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_1 - адвокат Лісечко О. С., посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення щодо його підзахисного й закрити кримінальне провадження на підставі, передбаченій п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
При цьому захисник, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, наводить доводи стосовно передчасності висновку місцевого суду про те, що досліджені в судовому засіданні докази доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Суть доводів захисника зводиться до того, що він не погоджується з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК України.
На думку захисника, обвинувальний акт у кримінальному провадженні щодо його підзахисного не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, що є підставою для його повернення прокурору, однак усупереч вимогам процесуального закону місцевий суд цього не зробив, а тому, на думку захисника, судовий розгляд кримінального провадження на підставі такого процесуального рішення прокурора є незаконним.
Крім того, у скарзі захисник наголошує на тому, що такі докази, як протокол огляду місця події від 14 грудня 2018 року, протокол огляду місця події від 17 грудня 2018 року, протоколи проведення слідчих експериментів від 04 січня 2019 року за участю ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а також речові докази - майно (продукти харчування), вилучене під час огляду місця події, та металева обценька, вилучена в ході слідчого експерименту з ОСОБА_2, якими місцевий суд обґрунтував свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1, є недопустимими, оскільки вказані докази отримані органом досудового слідства всупереч порядку, передбаченого кримінальним процесуальним законом, та внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Також, на думку захисника, суд першої інстанції в ході судового провадження не дослідив обставини щодо дійсної належності викраденого майна
ОСОБА_3 , як наслідок завдання їй злочином майнової шкоди як власнику викрадених продуктів харчування, та правильності надання останній процесуального статусу потерпілої. При цьому, експертизу щодо визначення вартості розміру матеріальних збитків, спричинених потерпілій, усупереч п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України в ході досудового так і судового слідства проведено не було, розмір завданої шкоди було визначено виходячи з вартості викраденого майна (продуктів харчування) на підставі показань самої потерпілої.
Апеляційний суд, як вважає захисник, формально зазначивши у своєму рішенні доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони захисту, всупереч вимогам ч. 2