Постанова
Іменем України
18 червня 2020 року
м. Київ
справа № 183/3964/19
провадження № 51-932 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Підгорного Д.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Збарської І.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018040010000539, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 4 ст. 407 КК України із застосуванням ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 5 днів.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, будучи військовослужбовцем особового складу частини на посаді обслуги першого взводу самохідно-артилерійської батареї другого парашутно-десантного батальйону, в умовах особливого періоду, запровадженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України про часткову мобілізацію", усвідомлюючи характер своїх дій, без поважних причин, з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби 08 серпня 2018 року самовільно залишив військову частину А1126, яка дислокується в смт Гвардійське Новомосковського району Дніпропетровської області, та незаконно перебував за її межами до 05 червня 2019 року.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2020 року апеляційні скарги захисників Збарської І.В. та Ковальчука В.І. в інтересах засудженого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2019 року - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Збарська І.В. ставить питання про перевірку вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду в касаційному порядку. На обґрунтування своїх вимог вказує про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість. При цьому посилається на ту обставину, що судами недостатньо враховано характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_1 злочину. Зокрема, не взято до уваги відношення ОСОБА_1 до злочину, позитивні характеристики за місцем служби, його щирого каяття та молодого віку, відсутності обтяжуючих покарання обставин.
Позиції інших учасників судового провадження
У письмових запереченнях на касаційну скаргу захисника заступник військового прокурора Дніпропетровського гарнізону Орешко С.І. вказує про необґрунтованість такої скарги, просить залишити її без задоволення.
У судовому засіданні прокурор Підгорний Д.В. заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, вказуючи на її необґрунтованість, просив судові рішення залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Так, кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 розглянуто із застосуванням положень ч. 3 ст. 349 КПК України.
Як убачається зі змісту вироку, місцевий суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 407 КК України, а саме самовільне залишення військової частини без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду, з урахуванням обсягу висунутого обвинувачення є правильною.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника про порушення судами загальних засад призначення покарання, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.