Постанова
Іменем України
19 червня 2020 року
м. Київ
справа № 442/7576/17
провадження № 61-36676св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач -фізична особа-підприємець ОСОБА_1,
відповідач -ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 грудня 2017 року у складі судді Павлів З. С . та постанову Апеляційного суду Львівської області від 10 травня 2018 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Крайник Н. П., Савуляк Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 рокуфізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зобов`язання виконувати умови договору.
Позов обґрунтований тим, що він є фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) і для здійснення підприємницької діяльності орендує нежитлове приміщення в будинку АДРЕСА_1 . З 24 травня 2016 року відповідач є власником приміщення, проте умови договору не виконує.
Посилаючись на статтю 770 ЦК України та пункт 3.2. договору оренди, позивач просив суд зобов`язати ОСОБА_2 виконувати договір оренди, як правонаступника у зміні власника речі, переданої у найм.
Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанції
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 грудня 2017 року, яке залишене без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 10 травня 2018 року, в позові відмовлено.
Відмовивши в позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що до відповідача не відбулось переходу прав та обов`язків наймодавця від попереднього власника приміщення, оскільки спірний договір оренди нежитлового приміщення припинено 20 квітня 2015 року, тобто до переходу у власність відповідача вищевказаного нежитлового приміщення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 10 травня 2018 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
21 червня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.
У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до розпорядження від 14 квітня 2020 року № 1079/0/226-20 "Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду", затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 "Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя" доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Суди не врахували, що відповідно до статті 770 ЦК України відповідач порушує договір оренди від 20 жовтня 2012 року.
24 травня 2016 року ОСОБА_4 продав приміщення ОСОБА_2, який змінив вхідні двері, замки без повідомлення позивача та відмовився підписати з ним договір оренди.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив в позові з підстав, якими він не обгрунтовував позов, отже, вийшов за межі позовних вимог.
Суди не звернули увагу, що Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області у рішенні від 20 жовтня 2017 року у справі № 442/6469/17 встановив факт недотримання відповідачем умов договору оренди, який не може досліджуватися в іншій справі.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 20 жовтня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір оренди нежитлового приміщення АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 1.3, 1.4 договору строк, на який надається орендоване майно, становить 3 календарних місяці з моменту його передачі. Якщо орендар продовжує користуватися об`єктом оренди після закінчення, зазначеного терміну оренди (між сторонами не складено акта повернення орендованого майна орендодавцеві і жодна зі сторін не виступила з ініціативою (вимогою) щодо повернення об`єкту оренди) то, за відсутності заперечень орендодавця цей Договір вважається поновленим на тих же умовах і на той же (три календарних місяці) термін.
Згідно з договором купівлі-продажу від 24 травня 2016 року ОСОБА_2 є новим власником нежитлового приміщення АДРЕСА_1 .
Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області від 23 липня 2015 року у справі № 442/3299/15-ц позов ОСОБА_4 до ФОП ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнив частково. Стягнув з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 30 000,00 грн заборгованості з орендної плати, 15 670,80 грн інфляційних нарахувань за час прострочення розрахунку, 964,50 грн - три проценти річних від простроченої суми боргу, 9 875,47 грн - пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, 4 074,73 грн - процентів за безпідставне користування грошовими коштами, всього - 60 585,50 грн та 605,85 грн - судових витрат. Зобов`язано ФОП ОСОБА_1 повернути ОСОБА_4 нежитлове приміщення загальною площею 18 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 28 грудня 2015 року рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 липня 2015 року в частині позовних вимог про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 4 074,73 грн - процентів за безпідставне користування грошовими коштами скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові в цій частині. Рішення суду в частині судового збору змінено, зменшивши його розмір до 565,11 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення судів попередніх судових інстанцій залишено без змін.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 11 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.