Постанова
Іменем України
19 червня 2020 року
м. Київ
справа № 495/9610/15-ц
провадження № 61-271св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору,- Білгород-Дністровська районна державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2015 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4 , у жовтні 2016 року уточнив позовні вимоги, пред`явивши позов до ОСОБА_2, просив визнати за ним право власності на на земельну ділянку площею 7,753 га для ведення сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Монашівської сільської ради, масив АДРЕСА_3, у порядку спадкування після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с.151-154).
Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід ОСОБА_5, який за життя залишив заповіт, згідно з яким належне йому майно заповів йому - ОСОБА_1 та своєму сину ОСОБА_6 .
Між позивачем і ОСОБА_6 була домовленість про те, що позивач успадковує земельну ділянку, а ОСОБА_6 - жилий будинок з надвірним спорудами.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6, спадкоємцем якого є відповідач ОСОБА_2, його син.
З урахуванням того, що позивач з 2008 року користується земельною ділянкою, яку отримав у спадок від діда, батько відповідача і сам відповідач належним чином не прийняли спадщину, відповідач безпідставно зазіхає на частину спадщини у вигляді земельної ділянки, яку успадкував він, позивач просив позов задовольнити.
У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- Білгород-Дністровська районна державна нотаріальна контора, про визнання права власності, остаточно уточнивши позовні вимоги, просив визнати, що він має право на спадкування після смерті батька ОСОБА_2 ; визнати за ним право власності на 1/2 частину земельної ділянки і на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями на АДРЕСА_1 .
Зустрічний позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід ОСОБА_5, після смерті якого відкрилась спадщина за заповітом на майно у вигляді земельної ділянки та житлового будинку, спадкоємцями якого за заповітом є позивач ОСОБА_1 і його батько ОСОБА_6 ОСОБА_6 прийняв спадщину, оскільки на час смерті батька проживав разом із ним, а також подав заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батько - ОСОБА_6, який до дня смерті проживав у житловому будинку на АДРЕСА_1 . 20 грудня 2016 року він подав заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_6 .
У зв`язку з тим, що його батько прийняв спадщину після смерті діда ОСОБА_5, а він відповідно прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_6, просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 грудня 2016 року первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на земельну ділянку площею 7,753 га, ділянка АДРЕСА_3, розташовані на території Монашівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, надані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 04серпня 2003 року серії ІІ-ОД № 008569 належить ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Проведено розподіл судового збору.
У зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- Білгород-Дністровська районна державна нотаріальна контора, про визнання права на спадкування та визнання права власності на спадкове майно відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що не прийнявши в 2008 році належним чином спадщину після смерті батька, ОСОБА_6 позбавив себе на отримання спадкового майна як за заповітом так і за законом. На сьогодні позивач ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем, який належним чином та у встановлений строк прийняв спадщину діда - ОСОБА_5 . Подавши 22 серпня 2008 року до державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини діда, позивач заявив про прийняття всього майна, що належало спадкодавцю, де б вона не знаходилось і з чого б воно не складалося, та залишилося на день його смерті.
Позивач ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем який прийняв спадщину померлого діда та на сьогодні фактично користується майном, інші спадкоємці в порядку статті 1266 ЦК України не заявляли про свої права.
Спадкоємці нотаріально не посвідчували письмову угоду між собою щодо зміни розміру частки у спадщини, а наголошення ОСОБА_1 про рівнозначність житлового будинку та земельної ділянки, як двох часток спадкового майна, є безпідставними.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 грудня 2016 року скасовано. Позов ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку у порядку спадкування за заповітом задоволено частково.
Позов ОСОБА_2 про визнання права на спадкування, визнання права власності на частину земельної ділянки і частину житлового будинку у порядку спадкування задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 7,753 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Монашівської сільської ради, масив АДРЕСА_3 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 7,753 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Монашівської сільської ради, масив АДРЕСА_3 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами (садиби) АДРЕСА_1 і складається житлового будинку загальною площею 56,1 кв. м, житловою площею 27,8 кв. м.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 і ОСОБА_6 у встановленому законом порядку у 2008 році прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5, яка зокрема складається із житлового будинку з надвірними спорудами (садиби) АДРЕСА_1, ОСОБА_2 у 2013 році після смерті батька ОСОБА_6 успадкував належну його батьку частину житлового будинку, ОСОБА_2 заявив вимоги про визнання за ним права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку, вимоги ОСОБА_2 у цій частині ґрунтуються на законі, доведені належними та допустимими доказами.
Вимоги ОСОБА_2 про визнання за ним права на спадкування після смерті батька ОСОБА_6 охоплюються вимогами про визнання права власності у порядку спадкування за законом і не потребують додаткового визначення рішенням суду.ОСОБА_6 , який постійно проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину.
Факт отримання ОСОБА_1 доходів від здачі в оренду земельної ділянки, яку у рівних частках у свій час успадкував ОСОБА_6, а після його смерті - ОСОБА_2, не є підставою для відмови ОСОБА_2 у позові про визнання за ним права власності у порядку спадкування за законом на 1/2 частину спірної земельної ділянки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення суду апеляційної інстанцій, просив його змінити та визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 7,753 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Монашівської сільської ради, масив АДРЕСА_3 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
01 лютого 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з розпорядженням Верховного Суду від 13 квітня 2020 року № 992/0/226-20 "Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи", відповідно до пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (зі змінами та доповненнями), та рішенням зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 "Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя" доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обгрунтована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин.
Предметом спору у справі є спадкове майно спадкодавця ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, але при житті склав заповіт від 09 липня 2005 року ВВС № 557145, у якому зазначив спадкоємцями ОСОБА_5 - сина і батька відповідача - ОСОБА_6, онука - ОСОБА_1, які мають право спадкувати у рівних частках.
Спадкоємці ОСОБА_1 та ОСОБА_6 не отримували у державного нотаріуса свідоцтва про право на спадщину.
У матеріалах спадкової справи є заява ОСОБА_1 від 18 серпня 2008 року про прийняття спадщини за заповітом після смерті діда.
Державний нотаріус 28 серпня 2008 року відмовив ОСОБА_6 про прийняття спадщини оскільки заява подана з пропуском шести місяців з дня смерті спадкодавця.
Матеріали спадкової справи не містять жодної інформації про постійне проживання за однією адресою ОСОБА_6 зі спадкодавцем - ОСОБА_5 на час відкриття спадщини.
Суд апеляційної інстанції не надав значення, що частина спадщини доведена господарюванням ОСОБА_6 та ОСОБА_2 до занепаду. ОСОБА_2 не визнає фактичний розподіл спадщини та вимагає визнати за ним право власності на 1/2 частини земельної ділянки площею 7,753 га, ставлячи себе не в позицію спадкоємця свого батька ОСОБА_6, а в позицію спадкоємця за заповітом - ОСОБА_5, що порушує частину другу статті 1235 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції, стягнувши з позивача за первісним позовом на користь відповідача за первісним позовом судовий збір без вимоги ОСОБА_2 про таке стягнення, порушив частину першу статті 88 ЦПК України 2004 року.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у січні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.