Постанова
Іменем України
09 червня 2020 року
м. Київ
справа № 344/19600/14-ц
провадження № 61-39859св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Івано-Франківської області,
відповідачі: виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_1,
третя особа - Кабінет Міністрів України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області у складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Бойчука І. В., Горейко М. Д., від 08 червня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2014 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним, скасування рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та виселення.
В обґрунтування позову вказав, що у липні 2012 року відповідно до умов договору про інвестиційну діяльність прокуратура Івано-Франківської області отримала квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на цю квартиру зареєстровано за державою в особі Кабінету Міністрів України, орган уповноважений здійснювати управління майном - Генеральна прокуратура України, право оперативного управління належить прокуратурі Івано-Франківської області.
Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 07 серпня 2012 року № 522 на підставі клопотання прокуратури Івано-Франківської області спірна квартира закріплена за нею як службова та надана заступнику прокурора Івано-Франківської області Грищенку В. А.
Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 04 жовтня 2012 року № 622 квартиру переоформлено в ордерну (пункт 8.5.).
Вказане рішення є незаконним, оскільки питання щодо переоформлення квартири в ордерну вирішено без згоди Кабінету Міністрів України, чим порушено його право власності. Крім того, наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звільнений із органів прокуратури.
Посилаючись на вказані обставини, з урахуванням уточнення позовних вимог, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати пункт 8.5. рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 622 від 04 жовтня 2012 року та виселити ОСОБА_1 із спірної квартири без надання йому іншого житла.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Ухвалами Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у складі судді Татарінової О. А. від 20 квітня 2018 року закрито провадження у цій справі.
Ухвали мотивовані тим, що відповідач ОСОБА_1 з жовтня 2012 року не проживає у спірній квартирі та не користується нею, у зв`язку із чим між сторонами відсутній спір, а тому провадження у справі в частині виселення останнього слід закрити на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України. У частині вирішення позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування пункту 8.5. рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 622 від 04 жовтня 2012 року спір виник між суб`єктами господарювання, справа підвідомча господарському суду Івано-Франківської області, а тому провадження у цій частині теж підлягає закриттю з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 08 червня 2018 року задоволено апеляційну скаргу першого заступника прокурора Івано-Франківської області, скасовано ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2018 року та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спір щодо виключення квартири з числа службових є приватноправовим, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки фізичних осіб, які користуються такою квартирою. Оскільки предметом оскарження у цій справі є правовий статус вказаної квартири, тому непроживання у ній відповідача ОСОБА_1 не свідчить про відсутність предмета спору та наявність правових підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, для закриття провадження у справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвали суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що у справі відсутній спір щодо виселення ОСОБА_1 з вищезазначеної квартири, оскільки він не проживає у ній з 2012 року та не є її власником. Спір щодо визнання незаконним та скасування пункту 8.5. рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 622 від 04 жовтня 2012 року має розглядатися за правилами господарського судочинства, оскільки виник між юридичними особами.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
У грудні 2018 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області подав відзив на касаційну скаргу мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу розподілено судді-доповідачеві.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Щодо закриття провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно з положеннями статей 1, 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень)господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках. Тобто критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.
ГПК України в редакції, чинній на час розгляду справи Верховним Судом, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункти 6, 10, 13, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).
Натомість відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім справ, коли розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, під час визначення підвідомчості цієї справи необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі.