Постанова
Іменем України
03 червня 2020 року
м. Київ
справа № 357/13182/18
провадження № 61-12202св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Російська Федерація,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2018 року, постановлену суддею Кошель Б. І., та постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову вказала, що її чоловік ОСОБА_2, загинув під час виконання обов`язку військової служби на території Донецької області 02 лютого 2015 року внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Просила суд стягнути із Російської Федерації на свою користь на відшкодування моральної шкоди 1 916 400 грн, що еквівалентно 60 000 євро за офіційним курсом Національного банку України на день подання позову.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Білоцерківського районного суду Київської області від 13 листопада 2018 року на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України відмовлено у відкритті провадження у справі.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд виходив з того, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у судах України.
При цьому суд, не піддаючи сумніву той факт, що Російська Федерація є державою-агресором відносно України і внаслідок збройної агресії Російської Федерації має місце тимчасова окупація частини території України, дійшов висновку, що Російська Федерація як держава, користується судовим імунітетом та не може бути учасником справи у суді загальної юрисдикції держави Україна без явно вираженої або мовчазної згоди, висловленої через уповноважених на це її органів чи посадових осіб.
У разі відсутності такої згоди рішення національних судів України можуть не визнаватися Російською Федерацією, а відповідно не будуть виконуватися, що не призведе до реального захисту та відновлення прав позивача.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 21 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а ухвалу Білоцерківського районного суду Київської області від 13 листопада 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що позовна заява не підлягає розгляду у судах в порядку цивільного судочинства.
Крім того, апеляційний суд вказав, що випадки, зазначені у частині четвертій статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право", не можуть бути підставою для відкриття провадження у справі, оскільки застосування реторсії - правомірних обмежувальних заходів у відповідь на аналогічні заходи іншої держави, належить до повноважень Кабінету Міністрів України.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що Російська Федерація, як держава-агресор, грубо порушує норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештський меморандум та інші міжнародні договори, апеляційний суд вважав такими, що не дають підстав для недотримання Україною визнаних нею міжнародних договорів та Закону України "Про міжнародне приватне право".
Крім того, на даний час не прийнято ні міжнародного, ні внутрішнього документу, який би позбавив судового імунітету Російську Федерацію, як державу-агресора по відношенню до України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Білоцерківського районного суду Київської області від 13 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду
від 21 травня 2019 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи у Верховному Суді
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи
№ 357/13182/18 з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.
У серпні 2019 року матеріали справи № 357/13182/18 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року касаційне провадження у справі № 357/13182/18 було зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 265/6582/16-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року касаційне провадження у справі поновлено.
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року справу № 357/13182/18 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2020 року цивільну справу № 357/13182/18 повернуто на розгляд Верховного Суду у складі відповідної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про те, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства в судах України.
Заявник вказує на неврахування судами, що частиною другою статті 2
ЦК України визначено, що учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
На думку заявника, суди помилково послались на Віденську конвенцію про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року, стороною якої є Україна та Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України
від 10 червня 1993 року № 198/93, яка надає імунітет лише дипломатичним представництвам і консульським установам іноземних держав, а не самим іноземним державам.
Також вказує на неврахування судами попередніх інстанцій статті 11 Європейської конвенції про імунітет держави ЕТS № 74 від 16 травня
1972 року (країна-учасник Російська Федерація з 28 лютого 1996 року) та статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятої резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї ООН від 02 грудня
2004 року.
Крім того зазначала, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні заяви про відвід колегії суддів та клопотання про перенесення судового засідання у зв`язку із зайнятістю адвоката, який представляв інтереси позивача, в іншій справі.
Відзив на касаційну скаргу у встановлений судом строк не подано
Фактичні обставини справи
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області
від 18 січня 2018 року у цивільній справі № 357/8179/16-ц за заявою
ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, заяву ОСОБА_1 задоволено та встановлено юридичний факт загибелі ОСОБА_2 при виконані обов`язку військової служби 02 лютого 2015 року на території Донецької області в селі Рідкодуб, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
07 листопада 2018 року ОСОБА_1 подала до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області позов до Російської Федерації, про відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Просила суд стягнути із Російської Федерації на свою користь моральну шкоду у розмірі 1 916 400 грн, що є еквівалентом 60 000 євро за офіційним курсом Національного банку України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.