Постанова
Іменем України
15 червня 2020 року
м. Київ
справа № 337/1279/17
провадження № 61-14960ск19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство "Українська залізниця",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник - ОСОБА_2, на постанову Запорізького апеляційного суду від 19 червня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Онищенко Е. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства "Українська залізниця" ( далі - АТ "Укрзалізниця") про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати. Позовні вимоги мотивовані тим, що він з 24 липня
1992 року по 13 червня 2012 року працював у відокремленому структурному підрозділі "Вагонне депо Запоріжжя - Ліве" ДП "Придніпровська залізниця", правонаступником якого наразі є АТ "Укрзалізниця".
На момент звільнення з роботи виплата заробітної плати у повному обсязі йому здійснена не була, та остаточний розрахунок у сумі 22 558,24 грн проведено 13 січня 2017 року на підставі рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2016 року, яке набрало законної сили
22 грудня 2016 року. Вважав, що за період затримки розрахунку при звільненні із 13 червня 2012 року по 13 січня 2017 року відповідач має виплатити йому середній заробіток згідно із статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у розмірі 330 289,86 грн.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", статті 34 Закону України "Про оплату праці" вважав, що відповідач повинен компенсувати йому втрату частини доходу у розмірі
22 896,61 грн.
Зменшивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за
1 151 робочий день у розмірі 324 202,17 грн та компенсацію втрати частини доходу у розмірі 22 896,61 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого
2019 року, ухваленим в складі судді Гнатик Г. Є., з урахуванням ухвали
від 01 квітня 2019 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 червня 2012 року по 12 січня 2017 року включно у сумі 324 202,17 грн.
Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строку їх виплати у сумі
22 896,60 грн.
Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь держави судовий збір у розмірі 3 470,99 грн.
В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості по заробітній платі роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, оскільки рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2016 року, що набрало законної сили остаточно було виконано 13 січня 2017 року, а до суду позивач звернувся 12 квітня 2017 року, тобто у строк, визначений
КЗпП України. Задовольняючи позов в частині стягнення середнього заробітку за 1 151 робочий день, суд не вбачав підстав для зменшення його розміру, оскільки перший позов судом було задоволено.
Задовольняючи позов в частині стягнення компенсації втрати громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд виходив з того, що в цій частині існують підстави, передбачені частиною першою статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", а заявлена позивачем сума не оспорюється відповідачем.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд вважав, що у задоволенні позову у цій частині необхідно відмовити, оскільки заявлені позивачем витрати недоведені.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 19 червня 2019 року апеляційну скаргу АТ "Укрзалізниця" задоволено частково.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого 2019 року змінено в частині розміру стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та скасовано в частині стягнення судового збору.
Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 червня 2012 року по 12 січня 2017 року включно у сумі 162 101 грн.
Компенсовано АТ "Укрзалізниця" судовий збір у сумі 655, 47 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спір між сторонами виник лише на тій підставі, що працівники та підприємство по різному тлумачать наказ, яким унормовано особливий порядок надання часу відпочинку та компенсацію невикористаної частини такого відпочинку у грошовому еквіваленті, у зв`зку з чим у судах з цього питання тривали численні спори, які у 2015-2016 роках були вирішені на користь працівників. Вказане спонукало і ОСОБА_1 звернутись з відповідним позовом до суду через 4 роки та 3 місяці після звільнення.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення компенсації втрати частини заробітку у зв`язку з його несвоєчасною виплатою, апеляційний суд виходив з того, що оскільки іншим рішенням суду стягнуто недонараховану та невиплачену частину заробітної плати, то вимоги позивача про втрату її частини через невиплату при звільненні ґрунтуються на положеннях Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2019 року ОСОБА_2, діючи в інтересах ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду
від 19 червня 2019 року в частині стягнення сум компенсації втрати частини доходів, середнього заробітку за час затримки розрахунку про звільненні та залишити в силі рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя
від 25 лютого 2019 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, зменшуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, не звернув уваги, що вина відповідача підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили та яким вимоги ОСОБА_1 задоволено на 98,72 %.
При цьому суд апеляційної інстанції зменшуючи вдвічі суму середнього заробітку послався на зволікання позивача і зверненням до суду із позовом про стягнення заробітної плати, а не на передбачені законом норми права та не врахував правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду
від 19 вересня 2018 року у справі № 337/3085/16-ц.
Крім того просила врахувати, що в інших аналогічних справах апеляційним судом не зменшувався розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, визначений судом першої інстанції.
Відзив на касаційну скаргу у строк, визначений судом не надходив
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано із Хортицького районного суду Запорізької області справу №337/1279/17.
У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада
2016 року, яке набрало законної сили 22 грудня 2016 року, встановлено, що при звільнені ОСОБА_1 13 червня 2012 року, відповідачем у день звільнення, не були виплачені суми, що належали йому від підприємства, а саме заробітна плата за еквівалентну кількість робочих годин часу невикористаного домашнього відпочинку у сумі 28 022,66 грн.
Остаточний розрахунок на підставі рішення Хортицького районного суду
м. Запоріжжя від 11 листопада 2016 року в сумі 22 558, 24 грн
(за вирахування податків), з позивачем ОСОБА_1, було здійснено
13 січня 2017 року шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача.
За період затримки розрахунку при звільненні із 13 червня 2012 року по
12 січня 2017 року пройшов 1151 робочий день, що визнано відповідачем.
Розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 за два місяці, що передують звільнення, складає 281,67 грн.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (тут і далі в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.