Постанова
Іменем України
09 червня 2020 року
м. Київ
справа № 279/4963/17
провадження № 61-4262св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - виконавчий комітет Коростенської міської ради Житомирської області,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - комунальне житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство № 1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області на постанову Житомирського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С., від 05 лютого 2020 року.
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року виконавчий комітет Коростенської міської ради Житомирської області звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - комунальне житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство № 1 (далі - КЖРЕП № 1), про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування свого позову зазначало, що відповідно до рішень Коростенської міської ради № 8 від 04 серпня 2009 року та виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області № 184 від 25 квітня 2012 року гуртожиток № 61-а відкритого акціонерного товариства "Коростенський завод хімічного машинобудування" по АДРЕСА_1 прийнятий до комунальної власності. При обстеженні приміщення гуртожитку встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без поважних причин не проживають більше шести місяців у кімнаті № 36 та кошти за утримання житла не сплачують. У гуртожитку відключені всі комунікації, а кошти за їх споживання не нараховуються.
Із урахуванням зазначеного, позивачпросив позов задовольнити, визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області, у складі судді Коренюка В. П., від 19 вересня 2019 року позов виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області задоволено.
Визнано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі тривалий час у спірному житловому приміщенні не проживали. Поважних причин, передбачених статтею 71 ЖК Українською РСР, за наявності яких житлове приміщення зберігається за тимчасово відсутніми наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців, не встановлено. Відповідачі без поважних причин не проживають в спірній квартирі більше шести місяців (фактично майже десять років), а тому підлягають визнанню такими, що втратили право користування спірною кімнатою у гуртожитку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області
від 19 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачі
не проживають у кімнаті гуртожитку більше шести місяців із поважних причин, оскільки у будинку відключені всі комунікації та він більше шести місяців непридатний для проживання. Власником будинку не проведено ремонтні роботи, отже створено умови, за яких проживання наймача у кімнаті є неможливим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі виконавчий комітет Коростенської міської ради Житомирської області просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 05 лютого 2020 рокута залишити в силірішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 вересня 2019 року.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої
статті 389 Цивільного процесуального кодексу України) та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних
у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник стверджує, що гуртожиток по АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності, кімнати у ньому у власність мешканців не передавалися. На підставі статей 71, 72 ЖК Української РСР відповідачі втратили право на житлову кімнату № 36 у зазначеному гуртожитку. Відповідачі забезпеченні житловим приміщенням, однак залишаються зареєстровані у напівзруйнованому гуртожитку. Факт непроживання та відсутність речей відповідачів більше шести місяців підтверджується складеними працівниками КЖРЕП № 1 актами.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилаються на те, що доводи касаційної скарги не спростовують правильного по суті судового рішення апеляційного суду. Доводи позивача ґрунтуються на припущеннях. Відповідачі не забезпеченні житловим приміщенням, вимушені проживати за іншою адресою, оскільки гуртожиток не придатний для користування.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Коростенської міської ради Житомирської області від 04 серпня 2009 року № 8 надана згода на прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Коростеня, з подальшою передачею на баланс комунального підприємства, будівлі гуртожитку, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, а рішенням виконкому цієї ж ради від 25 квітня 2012 року № 184 затверджений акт приймання-передачі гуртожитку ВАТ "Коростенський завод хімічного машинобудування".
Будинок АДРЕСА_1 має статус гуртожитку та належить до комунальної власності територіальної громади м. Коростеня.
Актами від 30 грудня 2015 року та від 26 жовтня 2017 року, які складені комісіями у складі працівників комунальних виробничих житлових ремонтно-експлуатаційних підприємств, підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які зареєстровані у кімнаті АДРЕСА_1, з 01 серпня 2017 року. Оплата за комунальні послуги відповідачами не проводиться.
Сторонами визнається той факт, що у гуртожитку відключені всі комунікації та він непридатний для проживання людей.
Відповідачі визнали той факт, що більше шести місяців не проживають у кімнаті № 36 зазначеного гуртожитку. Своє непроживання пояснили непридатністю в цілому приміщення гуртожитку до проживання через його занедбаність та відключення комунікацій. Реконструкція (ремонт) у гуртожитку була розпочата ВАТ "Коростенський завод хімічного машинобудування" та після прийняття його до комунальної власності Коростенський міськвиконком не здійснив заходів щодо належного утримання об`єкта соціальної інфраструктури, оскільки ремонту не здійснив, комунікацій не підключив та не привів гуртожиток у стан, придатний для проживання. Житлово-комунальні послуги (водопостачання, опалення, електропостачання, газопостачання) не надаються.
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.