ПОСТАНОВА
Іменем України
19 червня 2020 року
Київ
справа №2040/6313/18
адміністративне провадження №К/9901/25573/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 5 лютого 2019 року (головуючий суддя - Сагайдак В. В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2019 року (головуючий суддя - Ральченко І. М., судді: Катунов В. В., Бершов Г. Є.) у справі № 2040/6313/18 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду із позовом, у якому просив:
- скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області (далі - ГУ ДФС, відповідач) №00008511315 від 10 липня 2018 року, №00008461315 від 10 липня 2018 року, №00008481315 від 10 липня 2018 року, №00008471315 від 10 липня 2018 року;
- рішення ГУ ДФС про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №00008491315 від 10 липня 2018 року;
- вимогу ГУ ДФС про сплату боргу (недоїмки) № Ф-00000981315 від 10 липня 2018 року.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимога про сплату боргу (недоїмки) ґрунтуються на помилкових судженнях суб`єкта владних повноважень, є незаконними та такими, що підлягають скасуванню.
Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 5 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2019 року, позов задовольнив, скасував податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 00008511315, № 00008461315, № 00008481315, № 00008471315 від 10 липня 2018 року, рішення Головного управління ДФС у Харківській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску за №00008491315 від 10 липня 2018 року, вимогу Головного управління ДФС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-00000981315 від 10 липня 2018 року. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області на користь ФОП ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 4307,69 грн.
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.
Головним управлінням ДФС у Харківській області проведено документальну планову виїзну перевірку самозайнятої особи ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року, за результатами якої складено акт № 2382/20-40-13-15-07/ НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки) (т. 1 а. с. 19-34).
В Акті перевірки зазначено про порушення позивачем:
- підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України (далі - ПК України);
- підпункту 177.5.2 пункту 177.5 статті 177 ПК України не надання декларації про майновий стан та доходи за 2015 рік;
- підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16, пункту 177.10 статті 177 ПК України відсутність обліку доходів та витрат за встановленою формою протягом 2016-2017 років;
- підпункту 296.1.1 пункту 296.1 статті 296 розділу XIV ПК України;
- пунктів 177.2, 177.3, 177.4 статті 177 ПК України, внаслідок чого занижено суму податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 44351 грн, в тому числі за 2015 рік в сумі 18672,75 грн, за 2016 рік в сумі 24550,8 грн, за 2017 рік у сумі 1127,45 грн.
- статті 168, статті 176, підпунктів 1.2, 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, чим занижено податкове зобов`язання зі сплати військового збору на загальну суму 4025,13 грн, в тому числі за 2015 рік в сумі 1867,28 грн, за 2016 рік в сумі 2045,90 грн, за 2017 р. в сумі 93,95 грн;
- пункту 11 статті 8, пункту 2 статті 9 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI), внаслідок чого занижено суми єдиного внеску на загальну суму 72954,54 грн, в тому числі за 2015 рік в сумі 41949,82 грн, за 2017 рік в сумі 31448,86 грн;
- пункту 49.1, пункту 49.2. статті 49, пункту 203.1 статті 203 ПК України - не надання декларацій по податку на додану вартість за період з січня 2016 року по березень 2017 року;
- пункту 181.1 статті 181, пункту 183.1, пункту 183.2, пункту 183.10 статті 183, пункту 187.1 статті 187 ПК України - заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість у сумі 222639 грн.
Позивачем були подані заперечення проти висновків Акта перевірки (том 1, а. с. 111-112).
Рішенням від 6 липня 2018 року висновки Акта перевірки залишено без змін (том 1 а. с. 115-119).
На підставі висновків Акта перевірки Головним управлінням ДФС у Харківській області 10 липня 2018 року прийнято податкові повідомлення-рішення № 00008511315, № 00008461315, № 00008481315, № 00008471315; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 00008491315; вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф- 00000981315 (том 1 а. с. 13-18).
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що висновки ГУ ДФС щодо обов`язку позивача відповідно до абзацу 7 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України з 1 квітня 2015 року перейти на загальну систему оподаткування є безпідставними, оскільки позивач у періоді, що перевірявся, здійснював діяльність, яка передбачена у його облікових даних згідно з Витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), в тому числі станом на 1 січня 2015 року. Посилання відповідача на те, що з 1 жовтня 2015 року позивач перебував на загальній системі оподаткування суди визнали такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки рішення ГУ ДФС від 30 вересня 2015 року про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку скасовано в судовому порядку - справа №2040/5263/18. Ці висновки судів стали підставою для скасування податкових повідомлень-рішень №00008511315 і №00008461315 від 10 липня 2018 року. Інші рішення відповідача та вимогу про сплату єдиного внеску суди визнали такими, що є похідними, а тому підлягають скасуванню.
Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, ГУ ДФС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судами пункту 291.4 статті 291, підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298, пункту 177.2 статті 177, пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, а також невідповідністю висновків судів попередніх інстанцій дійсним обставинам справи. Так, скаржник посилається на те, що ФОП ОСОБА_1 з 1 січня 2015 року по 30 вересня 2015 року перебував на спрощеній системі оподаткування (друга група), з 1 жовтня 2015 року по 31 березня 2017 року - на загальній системі оподаткування. Відповідно до підпунктів 1 та 2 пункту 291.4 статті 291 ПК України однією з умов перебування фізичних осіб - підприємців на першій групі платників єдиного податку є здійснення господарської діяльності з надання побутових послуг населенню, а на другій групі - здійснення господарської діяльності з надання послуг платникам єдиного податку та/або населенню. Для цілей глави 1 "Спрощена система оподаткування, обліку та звітності" розділ XIV ПКУ під побутовими послугами населенню, які надаються першою та другою групами платників єдиного податку, розуміються види послуг, передбачені у пункті 291.7 статті 291 ПК України. Серед вказаного переліку відсутня послуга - надання в оренду інших машин, устаткування (електронного обладнання - цифрових портів). Крім того, згідно з укладеними між позивачем та фінансовими установами ТОВ "Тріолан Мані", ФК ТОВ "Ай ті Фінанс", ПАТ "Банк національний кредит" договорами про прийом платежів та переказ коштів, фінансова установа організовує та здійснює переказ коштів, внесених Платником до Фінансової установи на користь Отримувача (ОСОБА_1). При цьому, не конкретизовано, який саме Платник здійснює переказ коштів. Разом з тим, банківські виписки, надані до перевірки, не містять призначення платежу, що також підтверджує, що платежі не від населення або платників єдиного податку.
Отже, на переконання скаржника, судами першої та апеляційної інстанцій залишилось поза увагою, що за результатами перевірки фінансово-господарської діяльності встановлено, що ФОП ОСОБА_1 здійснював діяльність, яка не передбачена у пункті 291.4 статті 291 ПК України, а саме надання послуг населенню або платникам єдиного податку.
Також ГУ ДФС зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року у справі №2040/5263/18 може бути однією із підстав задоволення позову у цій справі, оскільки предметом спору у справі №2040/5263/18 було анулювання ФОП ОСОБА_1 платником єдиного податку з 1 жовтня 2015 року у зв`язку із наявністю податкового боргу протягом двох послідовних кварталів. Водночас, підставою для анулювання платником єдиного податку з 1 квітня 2015 року у цій справі - є недотримання критеріїв перебування на спрощеній системі оподаткування (відсутність доказів надання послуг населенню або платникам єдиного податку).
ГУ ДФС зазначає, що перевіркою встановлено факт отримання позивачем у період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року на розрахунковий рахунок коштів від фінансових установ на загальну суму 1020890,59 грн, а відтак, на підставі положень пункту 181 статті 181 ПК України позивач повинен був зареєструватися платником податку на додану вартість, починаючи з 11 січня 2016 року.
У зв`язку з наведеним, відповідач вважає, що приймаючи податкові повідомлення -рішення про визначення грошових зобов`язань з податку на додану вартість, податку на доходи з фізичних осіб, військового збору, про застосування штрафних санкцій з податку на доходи з фізичних осіб, вимогу про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, ГУ ДФС діяло на підставі та в межах повноважень, визначених Законом, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
ФОП ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та правильність висновків судів попередніх інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким внесено зміни, зокрема, щодо меж касаційного перегляду, підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування судових рішень.
Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частин першої - другої статті 341 КАС України (в редакції чинній до 8 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Колегією суддів визначено, що позиція відповідача про порушення судами норм права при ухваленні судових рішень обґрунтована трьома доводами: 1) безпідставність врахування судами рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року у справі №2040/5263/18; 2) позивач був зобов`язаний з 1 квітня 2015 року перейти на загальну систему оподаткування, оскільки протягом січня-березня 2015 року ним здійснювалася діяльність, яка не зазначена в реєстрі платників єдиного податку, а також ненадання доказів надання послуг саме населенню або платникам єдиного податку, як обов`язкової умови перебування на спрощеній системі оподаткування (друга група); 3) позивач був зобов`язаний зареєструватися платником податку на додану вартість починаючи з 11 січня 2016 року, оскільки протягом 2015 року отриманий ним дохід перевищив 1000000 грн.