ПОСТАНОВА
Іменем України
16 червня 2020 року
Київ
справа №826/11166/16
адміністративне провадження №К/9901/38125/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.06.2017 (суддя - Клименчук Н.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2017 (головуючий суддя - Губська Л.В., судді: Ісаєнко Ю.А., Оксененко О.М.) у справі №826/11166/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві) від 29.04.2016 № 1933508-1305.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.06.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2017, в позові відмовлено.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 оскаржив їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.06.2017, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2017 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що він не є платником земельного податку, оскільки за ним не закріплено право приватної власності або користування земельною ділянкою під належними йому приміщеннями, а відтак нарахування контролюючим органом податкового зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є протиправним.
Відповідач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності (платник єдиного податку), вид господарської діяльності є роздрібна торгівля з лотків і на ринках харчовими продуктами та напоями (крім алкогольних напоїв та тютюнових виробів), а також інші види роздрібної торгівлі поза магазинами, та інші види діяльності, в тому числі надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії Договору дарування 21.10.2013, позивачу на праві приватної власності належать нежитлові приміщення з №1 по №4 групи приміщень №202 в літ. А, в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 55,1 кв.м.
ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві, згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пунктом 286.5 статті 286 Податкового кодексу України 25.05.2016 прийнято податкове повідомлення-рішення № 1933508-1305, згідно з яким ОСОБА_1 нараховано суму податкового зобов`язання за платежем за земельний податок з фізичних осіб у сумі 9748,52 за 2016 рік.
За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Підпунктом 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
При цьому в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Отже, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV.
Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України та статтею 377 Цивільного кодексу України.
Зазначеними нормами встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
За правилами пункту 286.1 статі 286 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Відповідно до пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.