ПОСТАНОВА
Іменем України
19 червня 2020 року
Київ
справа №824/876/19-а
адміністративне провадження №К/9901/2475/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 4 вересня 2019 року (суддя Боднарюк О.В.)
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року (головуючий суддя: Мацький Є.М., судді: Боровицький О. А., Сушко О.О. )
у справі за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Чернівецькій області
про визнання протиправною та скасування вимоги,
ВСТАНОВИВ
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ), звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області (надалі також - відповідач), в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу від 4 квітня 2019 року № Ф-19106-56 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 18276,72 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги послалась зокрема на те, що відповідач, вважаючи необхідним нарахування єдиного соціального внеску (надалі також - ЄСВ), не врахував те, що з 2014 року ОСОБА_1 прийнята та працювала у ФОП ОСОБА_2 на підставі трудового договору, яким як роботодавцем, сплачено ЄСВ в розмірі 22% від нарахованої заробітної плати. Відтак вважає, що оскільки з 2010 року не здійснювала підприємницьку діяльність, тому податковим органом протиправно винесено спірну вимогу про сплату недоїмки, в той час коли позивач була застрахованою особою і за неї регулярно сплачувався єдиний внесок.
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 4 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлений Конституцією України та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі також - Закон №2464-VI). При цьому суди зазначили про безпідставність посилань позивача на те, що вона протягом 2017 - 2018 років офіційно працювала у ФОП ОСОБА_3, який за неї сплачував ЄСВ, оскільки фізичні особи-підприємці можуть були звільнені від сплати єдиного соціального внеску лише за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, а офіційне працевлаштування не є підставою для звільнення від сплати єдиного соціального внеску.
1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що ухвалені без дотримання вимог законності та обґрунтованості позивач в касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити у справі рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування неправильного застосування судами норм матеріального права позивач посилається зокрема на те, що вона хоча і була зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте була найманим працівником, а тому була застрахованою особою і платником єдиного внеску за неї був роботодавець. Внаслідок цього мета збору ЄСВ була досягнута за рахунок сплати ЄСВ роботодавцем ОСОБА_1, а тому вимога про сплату ЄСВ ОСОБА_1 є такою що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
В обґрунтування помилковості викладеної в касаційній скарзі позиції відповідач посилається на те, що він, як суб`єкт владних повноважень, не наділений повноваженнями з`ясовувати будь-які факти переміщення осіб чи роботи за сумісництвом, що в свою чергу теж не є обставинами, які звільняють позивача від сплати єдиного соціального внеску, оскільки ОСОБА_1, будучи найманим працівником, не заборонено здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність.
2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
Згідно з обставинами, що встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 з 13 жовтня 2008 року зареєстрована Чернівецькою міською радою як фізична особа- підприємець.
При цьому з 6 лютого 2014 року працює на посаді завідуючої (продавця продовольчих товарів) у ФОП ОСОБА_3 та є застрахованою особою, за яку сплачується єдиний соціальний внесок в розмірі 22 % від нарахованої заробітної плати.
На підтвердження вказаної обставини в матеріалах справи містяться довідки та роздруковані індивідуальні відомості про застраховану особу.
04 квітня 2019 року Головним управлінням ДФС у Чернівецькій області сформовано та надіслано на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-19106-56 про сплату заборгованості з єдиного внеску в сумі 18276,72 грн., яка сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Законом №2464-VI.
Згідно зі статтею 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
В пунктах 3 і 10 частини першої цієї статті розкрито поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої цієї ж статті).
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України ʼʼПро оплату праціʼʼ, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.