П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 травня 2020 року
м. Київ
Справа № 644/3116/18
Провадження № 14-45цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лященко Н. П.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на постанову Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року (у складі колегії суддів Тичкової О. Ю., Котелевець А. В., Піддубного Р. М.)
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової Алли Валентинівни про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, поновлення права власності, відновлення запису про державну реєстрацію права власності,
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ "КБ "Приватбанк"), приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової А. В. про витребування належної йому на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 з незаконного володіння АТ "КБ "Приватбанк"; визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової А. В. від 04 листопада 2016 року про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за банком; поновлення його права власності на вказану квартиру шляхом скасування відповідного запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та відновлення запису про реєстрацію права власності на квартиру за ним.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 23 квітня 2008 року між ним та АТ "КБ "Приватбанк" було укладено кредитний договір № HAE2GK01270156, за умовами якого банк надав йому кредит у розмірі 21 тис. доларів США для придбання квартири АДРЕСА_1, а на забезпечення виконання кредитного договору того самого дня було укладено договір іпотеки, предметом якого була спірна квартира.
Вказував, що до кінця 2014 року він виконував свої зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі, але потім у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем перестав сплачувати щомісячні платежі.
У листопаді 2016 року він дізнався, що право власності на його квартиру 28 жовтня 2016 року було зареєстровано приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бакумовою А. В. за банком на підставі статті 37 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV).
Вважав, що при здійсненні державної реєстрації переходу права власності на квартиру було порушено вимоги законів України "Про нотаріат", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майна та їх обтяжень" та "Про іпотеку".
Позивач також зазначав, що приватним нотаріусом не враховано положення Закону України № 1304-VII від 03 червня 2014 року "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (далі - Закон № 1304-VII), оскільки кредит є споживчим, а тому примусове відчуження квартири без його на те згоди є незаконним.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони в застереженні, що міститься в договорі іпотеки, передбачили передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, що відповідно до статті 37 Закону № 898-IV є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно; приватний нотаріус Бакумова А. В. діяла в межах вимог закону.
Також суд першої інстанції вказав, що мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом № 1304-VII, не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно. Квартира після реєстрації права власності на неї за банком фактично знаходиться у володінні та користуванні позивача.
Постановою Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким його позовні вимоги задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової А. В. № 32221794 від 04 листопада 2016 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ "КБ "Приватбанк". Поновлено право власності ОСОБА_1 на зазначену квартиру. Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведення державної реєстрації права власності № 17278893 від 28 жовтня 2016 року про реєстрацію за АТ "КБ "Приватбанк" права власності на спірну квартиру, здійсненої на підставі договору іпотеки № 3985, посвідченого 29 липня 2005 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н. Ю. Відновлено в реєстрі запис про реєстрацію права власності на спірну квартиру за позивачем на підставі договору купівлі-продажу № 1484 від 23 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А. У задоволенні позову про витребування спірної квартири з володіння АТ "КБ "Приватбанк" відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону № 1304-VII, який передбачає тимчасову заборону на примусове звернення стягнення на нерухоме майно, але вимоги закону залишились поза увагою нотаріуса.
Судом враховано, що квартиру було передано в іпотеку банку в рахунок забезпечення споживчого кредиту в розмірі 21 тис. доларів США для придбання нерухомості у вигляді цієї самої квартири, площа якої становить 37,1 кв. м, квартира використовується ОСОБА_1 як постійне місце проживання.
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, АТ "КБ "Приватбанк", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що банк направляв позивачу рекомендованим листом повідомлення-вимогу про порушення зобов`язань за кредитним договором та наслідки в разі невиконання такої вимоги. Однак вказана вимога була проігнорована, а основне зобов`язання залишилося невиконаним.
Вказує, що дія Закону № 1304-VII стосується виключно стадії виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, цей Закон не регулює порядку вчинення реєстраційних дій державним реєстратором та не може бути правовою підставою для відмови у прийнятті заяви на проведення реєстраційної дії, а також відмови у державній реєстрації. Таким чином, дії банку були правомірними, а положення Закону № 1304-VII не підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Також банк посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц (провадження № 61-155св17), від 21 листопада 2018 року у справі № 640/17931/16-ц (провадження № 61-33342св18), від 28 лютого 2018 року у справі № 727/100801/815-ц (провадження № 61-2394св18).
Ухвалою Верховного Суду від 03 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 24 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до частини четвертої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Згідно із частиною п`ятою цієї ж статті суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 11 березня 2020 року передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частинами четвертою та п`ятою статті 403 ЦПК України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), а також оскільки справа містить виключну правову проблему, яка полягає у формуванні єдиної судової практики застосування положень Закону № 1304-VII у спорах щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
Ухвалу мотивувала тим, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що приватний нотаріус вчинилапротиправні дії, зареєструвавши квартиру за банком, порушивши положення Закону № 1304-VII, не відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц (провадження № 61-10874сво18), яка розглядала цю справу у зв`язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції норм права у подібних правовідносинах. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповіднимзастереженням в іпотечному договорі), який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві, як і передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, не може вважатися примусовим стягненням(відчуженням без згоди власника), оскільки таке право виникло на підставі договору (відповідного застереження в іпотечному договорі), згодуна яке надано іпотекодавцем.
Разом з тим Велика Палата Верховного Суду у справі за аналогічних фактичних обставин,застосованих норм права й подібних правовідносинах дійшла протилежних висновків у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), яка була внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень 19 грудня 2019 року, тобто після ухвалення судового рішення Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на спірні правовідносини поширюється дія підпункту 1 пункту 1 статті першої Закону № 1304-VII.
Зробивши певний аналіз норм матеріального права і судової практики, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеногоу вищенаведеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що різний підхід до вирішення аналогічних справ за подібних правовідносин одночасно об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду і Великою Палатою Верховного Суду не може сприятидинамічному розвитку судової практики та забезпечити розумну передбачуваність судових рішень.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року справу прийнято до розгляду.
Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Суди встановили, що 23 квітня 2008 року між АТ "КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № HAE2GK01270156, за умовами якого банк надав позивачу кредит у розмірі 21 тис. доларів США для придбання квартири АДРЕСА_1, на строк до 20 квітня 2018 року, а останній зобов`язався щомісяця згідно з графіком погашення кредиту сплачувати на рахунок банку відповідні кошти. На забезпечення виконання кредитного договору того самого дня між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого була спірна квартира.
Згідно пункту 27 цього договору звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором банку може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця.
ОСОБА_1 не виконував належним чином свої зобов`язання за договором кредиту, у зв`язку з чим банк листом від 21 вересня 2016 року повідомив його про звернення стягнення на квартиру шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
28 жовтня 2016 року приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бакумова А. В. зареєструвала право власності на спірну квартиру за банком на підставі застереження, що міститься в договорі іпотеки відповідно до статті 37 Закону № 898-IV.
Відповідно до статті 1 цього Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.