Постанова
Іменем України
18 червня 2020 року
м. Київ
справа № 639/6082/17
провадження № 61-48674св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Банк Таврика",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Князєвим Віктором Олександровичем, на постанову Харківського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенко І. С. у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Банк Таврика" про визнання недійсним кредитного договору та визнання договору іпотеки припиненим,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовної заяви
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Таврика" (далі - ПАТ "Банк Таврика") про визнання недійсним кредитного договору та визнання договору іпотеки припиненим.
Позовна заява мотивована тим, що між ним та АБ "Таврика", правонаступником якого є ПАТ "Банк Таврика", 26 лютого 2006 року укладено кредитний договір № 27/06-ВФЛ. У забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором між ним та АБ "Таврика" укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Некрасовою Н. А. та зареєстрований в реєстрі за № 1362.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 січня 2016 року у справі № 646/6760/15-ц задоволені позовні вимоги ПАТ "Банк Таврика" до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності за ПАТ "Банк Таврика" на предмет іпотеки.
Він вважає, що вищезазначений кредитний договір, внаслідок неналежного виконання якого було звернено стягнення на предмет іпотеки, підлягає визнанню недійсним оскільки при його укладанні банком було суттєво порушено законодавство, що регулює порядок надання споживчих послуг та регулює право та порядок надання банками фізичним особам кредитів у іноземній валюті.
Банком були невиконані переддоговірна робота з позичальником, а саме не було надано інформації про умови кредитування в повному обсязі; зміст правочину суперечить численним нормам законодавства України, а саме не було надано повної, своєчасної та достовірної інформації про послугу, що є предметом договору, не було зазначено сукупної вартості кредиту, у зв`язку з чим позичальник був позбавлений можливості належним чином оцінити властивості такої послуги та можливі негативні наслідки для нього. Окрім цього, ПАТ "Банк Таврика" не мало права надавати кредит саме в іноземній валюті і саме фізичній особі на поточний рахунок позичальника, оскільки це не передбачено Інструкцією "Про порядок відкриття, використання і закриття рахунку у національній та іноземній валютах".
З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив судвизнати недійсним кредитний договір від 26 травня 2006 року № 26/07-ВФЛ, укладений між ним та ПАТ "Банк Таврика" з підстав його невідповідності законодавству України; визнати договір іпотеки від 26 травня 2006 року, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Некрасовою Н. А. та зареєстрований в реєстрі за № 1362, таким, що припинив дію.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення мотивовано тим, що доказів щодо несправедливих умов договору відсутні. Договір був укладений за участю і згодою позивача та відповідно не порушує жодного принципу договірних зобов`язань. Доказів про те, що внаслідок укладання цього договору існує суттєвий дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, несправедливих умов та інформацію про умови кредитування і сукупну вартість кредиту відповідно зі статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" відсутні. Будь-яких доказів того, що права ОСОБА_1 діями відповідача при укладанні кредитного договору були порушені, позивачем не надано. Крім того, судом зазначено, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 січня 2016 року позовні вимоги ПАТ "Банк "Таврика" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності на предмет іпотеки задоволено, та враховуючи те, що в судовому засіданні було встановлено, що кредитний договір був укладений відповідно до вимог законодавства, і відсутні підстави для визнання його недійсним, тому єдина підстава за якою позивач просив суд визнати договір іпотеки від 26 травня 2006 року припиненим відсутня, а тому і відсутні підстави для задоволення цієї частини позовних вимог ОСОБА_1 .
Постановою Харківського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 травня 2018 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, виходив з того, що підписуючи кредитний договір, а у подальшому і договір іпотеки, позичальник погодився з усіма умовами щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом в строки, встановлені договором. У разі незгоди з умовами кредитного договору ОСОБА_1 мав можливість скористатись своїм правом, визначеним частиною шостою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", проте таким правом ОСОБА_1 не скористався, що свідчить про його згоду з усіма умовами договору на час його укладання. У разі незгоди позивача з умовами кредитного договору або відсутності, на його думку, будь-яких додаткових умов договору, він також мав можливість звернутися до банку за будь-якими роз`ясненнями, пропозиціями щодо внесення змін до договору. Однак з часу його укладання, а саме з 26 травня 2006 року та до часу звернення позивача з позовом до банку - 13 жовтня 2017 року, ОСОБА_1, своєї незгоди з діючими графіками банку та існуючими обов`язковими платежами, не висловлював. Банком на виконання відповідних положень Закону України "Про захист прав споживачів" надано всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору.
Крім того, позивачем не надано доказів того, що банк не мав права надавати валютний кредит.
Таким чином, укладаючи спірний договір про надання кредиту в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане. Разом з тим, діючим законодавством в галузі кредитування не забороняється використання іноземної валюти як засобу платежу за умов дотримання вимог валютного законодавства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2018 року ОСОБА_1 через адвоката Князєва В. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги того, що умови пункту 4.4 кредитного договору від 26 травня 2006 року щодо оплати фінансових послуг банку здійснюється в іноземній валюті, суперечать законодавству України.
Разом з тим, суд неправильно розтлумачив нормативний документ, а саме Інструкцію "Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах", затверджений Постановою правління Національного Банку України від 12 листопада 2013 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2013 року № 1172/8493.
Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Жовтневого районного суду м. Харкова.
14 січня 2019 року справа № 639/6082/17 надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 "Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя", у справі призначено повторний автоматизований розподіл.
Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26 травня 2006 року між АБ "Банк Таврика", правонаступником якого є ПАТ "Банк Таврика", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 27/06-ВФЛ.
Відповідно до пункту 1 вказаного договору банк надає позичальнику кредит у сумі 40 000,00 доларів США строком з 26 травня 2006 року до 25 травня 2009 року на споживчі потреби. Кредит надається зі сплатою 16 % річних від суми наданого кредиту. Погашення кредиту здійснюється позичальником згідно графіка, який є невід`ємною частиною договору.
Пунктом 2.1.1. вказаного договору передбачено, що банк зобов`язаний надавати позичальнику кредитні кошти з рахунку № НОМЕР_1 в ХФ АБ "Таврика", МФО 351953, шляхом видачі готівки з каси Банку.
В забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору від 26 травня 2006 року № 27/06-ВФЛ між ПАТ "Банк Таврика" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки від 26 травня 2006 року.
Відповідно до пункту 1.1. договору іпотеки, цей договір забезпечує вимогу іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору від 26 травня 2006 року № 27/06-ВФЛ, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії кредитного договору, укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем, за умовами якого іпотекодавець зобов`язаний до 25 травня 2009 року повернути іпотекодержателю кредит у розмірі 40 000, 00 доларів США, сплатити відсотки за користування ним у розмірі 16 % річних, згідно умов кредитного договору, а також можливу неустойку у розмірі і у випадках, передбачених кредитним та цим договором.
Пунктом 1.2. договору іпотеки визначено, що предметом іпотеки є нерухоме майно: цегляна нежитлова будівлі літ "А-2", що знаходиться за адресою: будинок АДРЕСА_1 .
28 січня 2008 року між ПАТ "Банк Таврика" та ОСОБА_1 укладено договір № 1 про внесення змін до договору іпотеки від 26 травня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Некрасовою Н. А., за реєстровим номером № 1362, відповідно до пункту 1.1. якого цей договір забезпечує вимогу іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору від 26 травня 2016 року № 27/06-ВІЛ, укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем, за умовами якого іпотекодавець зобов`язаний до 25 травня 2009 року повернути іпотекодержателю кредит у розмірі 85 000, 00 доларів США, сплатити відсотки за користування ним у розмірі 16 % річних, згідно з умовами кредитного договору, а також можливу неустойку у розмірі і у випадках, передбачених кредитним та цим договором.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.