Постанова
Іменем України
10 червня 2020 року
м. Київ
справа № 641/911/17
провадження № 61-3824св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 17 січня 2019 року у складі колегії суддів: Кіся П. В., Бурлака І. В., Яцини В. Б.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
13 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом в якому просила:
- розірвати шлюб між нею, ОСОБА_1 і відповідачем ОСОБА_2, зареєстрований 19 червня 1993 року, залишивши після розірвання шлюбу їй прізвище " ОСОБА_3 ";
- у порядку розподілу спільного майна подружжя визнати за нею, ОСОБА_1 , право власності на 3/4 частини нежитлових приміщень в будівлі літ. "А-1" загальною площею 386,2 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, а за відповідачем - право власності на 1/4 частку спірного майна відповідно, відступивши від рівності часток подружжя з урахуванням інтересів дітей.
Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що під час перебування у шлюбі у них народилося двоє дітей - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Сімейне життя з відповідачем не склалося, подружніх стосунків з відповідачем не підтримують та не ведуть спільного господарства, сім`я розпалась та існує формально, шлюбно-сімейні відносини між ними припинені з лютого 2013 року.
Також позивач вказувала, що за час шлюбу сторонами набуто спільне майно, а саме: нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, літ. "А-1" загальною площею 386,2 кв. м, яке зареєстроване за відповідачем, а тому просить у порядку розподілу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 3/4 частини вищевказаних нежитлових приміщень, а за відповідачем право власності на 1/4 частку спірного майна відповідно відступивши від рівності часток подружжя, оскільки відповідач усунувся від прийняття участі у матеріальному забезпеченні дітей, які знаходяться на її утриманні.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 27 серпня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 19 червня 1993 року Палацем новонароджених та одружень "Орджонікідзевський" місто Харків, актовий запис № 506 - розірвано.
Після розірвання шлюбу прізвище позивачки залишено без змін - " ОСОБА_3 ".
В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, літ. "А-1" загальною площею 386,2 кв. м.
У позовних вимогах ОСОБА_1 щодо визнання за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частини нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, літ. "А-1" загальною площею 386,2 кв. м - відмовлено у повному обсязі.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що сторони мають різні інтереси та погляди на життя, шлюбно-сімейні стосунки між сторонами припинені, а тому позовні вимоги про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 19 червня 1993 року Палацем новонароджених та одружень "Орджонікідзевський" міста Харків, актовий запис № 506 підлягає задоволенню.
Крім цього, задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині вимог про поділ спільного майна подружжя з відступленням від рівності часток подружжя та визнаючи за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини спірних нежитлових приміщень, суд першої інстанції виходив з того, що після фактичного припинення шлюбних відносин неповнолітній син сторін, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, залишився проживати спільно з позивачкою та знаходиться на її утриманні, що відповідач не приймає участі у матеріальному забезпеченні дитини, що спірна нежитлова будівля у нинішньому вигляді, розмірі і стані, як об`єкт права власності, існує завдяки її реконструкції, що підтверджується рішенням суду від 18 березня 2008 року, а також, що реконструкція проведена за рахунок належних подружжю коштів, отже є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Постановою Харківського апеляційного суду від 17 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 27 серпня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на частину майна, що є сумісною власністю подружжя - скасовано і ухвалено в цій частині нове.
У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 3/4 частини нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, літ. "А-1", загальною площею 386,2 кв. м - відмовлено.
В іншій частині рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 27 серпня 2018 року залишено без змін.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про визначення спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 нежитлових приміщень та допустимість його поділу шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на 2/3 частини вказаного нерухомого майна, не узгоджується з фактичними обставинами справи, щодо джерела походження спірного майна та підставами набуття прав сторонами власності на нього. Також, рішення суду першої інстанції в частині розірвання шлюбу залишено без змін, оскільки апеляційна скарга не містить доводів про скасування рішення в цій частині та апеляційним судом не встановлено порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні судом першої інстанції позовних вимог про розірвання шлюбу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 17 січня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що розгляд справи у суді апеляційної інстанції відбувся без участі позивача та її представника, що позбавило можливості реалізувати передбачені процесуальним законом права, зокрема в частині надання особистих пояснень з приводу спільного життя та шлюбу, а також звузило конституційні гарантії та принципи правосуддя відносно позивача по справі.
Висновки суду апеляційної інстанції про недоведеність позовних вимог повністю спростовуються матеріалами справи та наявними в ній належними та допустимими доказами.
Також судом не враховано того факту, що реконструкція проводилася за спільні кошти подружжя під час шлюбу. Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що реконструкцію проведено лише на 60,8 кв. м є не правильним, оскільки рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 18 березня 2008 року по справі № 2-1430/2008 було визнано за ОСОБА_2, який знаходився із ОСОБА_1 у шлюбі, право власності на все реконструйоване нежитлове приміщення загальною площею 429,1 кв. м, а не 368,3 кв. м, які були отримані ним у дар.
Крім цього, суд не звернув уваги на те, що у період шлюбу, подружжя набуло у власність житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2, по 1/2 частині кожному з подружжя, який було відчужено за договором купівлі-продажу від 23 грудня 2013 року за 799 300 грн. Отримані кошти від продажу спільного сумісного майна подружжя були направлені на погашення кредитного ресурсу, який було отримана під реконструкцію спірних нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_3 .
У судовому засіданні також було встановлено, що відповідач надав позивачу довіреність на виконання повноважень від його імені, як фізичної особи-підприємця, та те, що позивач використовувала дану довіреність, оскільки вела справи з використання спільної будівлі.
Оскільки спірна нежитлова будівля, у тому вигляді, розмірі, стані, як об`єкт права власності, існує завдяки реконструкції, яка проведена за рахунок належних подружжю коштів, отже є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Також судом апеляційної інстанції не було враховано те, що ОСОБА_1 просила відступити від рівності часток, з урахуванням тієї обставини, що відповідач з 07 вересня 2017 року не сплачує аліменти, що встановлено рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 29 жовтня 2018 року по справі № 645/3883/17.
Доводи інших учасників справи
Представник ОСОБА_2 - адвокат Скульський С. І. у поданому відзиві на касаційну скаргу зазначив, що правовстановлюючим документом на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, літ. "А-1", загальною площею 386,2 кв. м є договір дарування від 09 березня 2006 року на ім`я ОСОБА_2 від імені матері ОСОБА_6 . Судовим рішенням від 18 березня 2008 року визнано право власності за ОСОБА_2 на нежитлові приміщення за вищезазначеною адресою, загальною площею 429,1 кв. м та про що, дані внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності.
В період з 2006 року по 2008 рік ОСОБА_2 укладав низку договорів з АКБ "Райффайзенбанк Україна", ЗАТ "ОТП Банк" про надання йому кредитних коштів на споживчі цілі з передачею в іпотеку спірних нежитлових приміщень у якості забезпечення виконання зобов`язань.
Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 14 червня 2011 року позов ОСОБА_2 до ПАТ "ОТП Банк" про визнання договорів недійсними та за зустрічним договором ПАТ"ОТП Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, яким позовні вимоги ОСОБА_2 залишено без задоволення, а зустрічний позов ПАТ "ОТП Банк" задоволено частково та стягнуто із ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 09 червня 2006 року у розмірі 473 891,59 грн та за кредитним договором від 28 січня 2008 року у розмірі 528 771 грн.
Також, 23 грудня 2013 року сторонами було відчужено житловий будинок за 799 300 грн, кожному з яких належало по 1/2 частині будинку. У договорі купівлі-продажу у пункті 4 зазначено, що гроші за проданий будинок продавці отримали від покупця в рівних частках кожний ще до підписання договору.
Із наданих копій кредитних договорів та інших документів, які пов`язані із виконанням умов договору, вбачається, що ОСОБА_2 23 грудня 2013 року здійснив погашення кредиту за двома кредитними договорами на суму 59 351,99 грн та 528 771 грн.
Під час розгляду справи інших належних та допустимих доказів щодо доходів та витрат сторін за час шлюбу сторонами не надано.
Вважає, що суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що майно є спільною сумісною власністю, а позивачем не надано будь-яких доказів про те, що вартість майна істотно збільшилась (рішення суду, висновку експертизи, оцінки майна).
Крім того, позивач просила суд відступити від засад рівності часток подружжя, однак, позивачем та її представниками не надано належних та допустимих доказів, що відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дітей, приховав знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.
З урахуванням викладеного, просив залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову Харківського апеляційного суду від 17 січня 2019 року залишити в силі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2, 19 червня 1993 року зареєстрували шлюб, актовий запис № 506. Від шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до договору дарування, посвідченого нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сіверіною О. В. від 09 березня 2006 року, ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_2 нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, літ. "А-1", площею 368,3 кв. м.
В подальшому в зазначених приміщеннях було проведено реконструкцію. Після проведеної реконструкції та добудови нежитлових приміщень ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради про визнання права власності, посилаючись на те, що на підставі договору дарування від 09 березня 2006 року він набув право власності на нежитлові приміщення площею 368,3 кв. м в будівлі літ. "А-1", протягом 2006-2007 років, в яких за період 2006-2007 років здійснив реконструкцію, добудувавши додатково приміщення площею 60,8 кв. м з дотриманням усіх архітектурних, будівельних, санітарних та протипожежних норм. Внаслідок цієї реконструкції загальна площа належних йому приміщень збільшилася до 429,1 кв. м.
Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 18 березня 2008 року по справі № 2-1430/2008 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_2 задоволено. Суд визнав за ОСОБА_2 право власності на реконструйоване нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, літ. "А-1" загальною площею 429,1 кв. м. Згідно рішення КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 04 квітня 2008 року здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нежитлову будівлю літ. "А-1" загальною площею 429,1 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Комінтернівського районного суду місто Харкова від 18 березня 2008 року. Ці дані також внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності.
ОСОБА_2 з 2006 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, спірне нежитлове приміщення використовується для господарської діяльності.
В період з 2006 по 2008 роки ОСОБА_2 уклав низку договорів з АКБ "Райффайзенбанк Україна", ЗАТ "ОТП Банк" про надання йому кредитних коштів на споживчі цілі з передачею в іпотеку у якості забезпечення виконання зобов`язань спірних нежитлових приміщень в будівлі літ. "А-1" по АДРЕСА_3 .
При укладенні 09 листопада 2009 року між ОСОБА_2 і ПАТ "ОТП Банк" договору про внесення змін та доповнень № 1 до договору іпотеки від 28 січня 2008 року сторони в пункті 11 зазначили про наявність письмової згоди дружини іпотекодавця на підписання цього договору.
14 червня 2011 року Комінтернівський районний суд міста Харкова за результатами розгляду цивільної справи № 2-347/11 за позовом ОСОБА_2 до ПАТ "ОТП Банк" про визнання договорів недійсними та зустрічним позовом ТОВ "ОТП Банк" до ОСОБА_2 про стягнення боргу та звернення стягнення на предмет іпотеки постановив рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 залишив без задоволення, а зустрічний позов задовольнив частково, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ПАТ "ОТП Банк" 473 891 грн 59 коп. заборгованості за кредитним договором від 09 червня 2006 року і 528 771 грн за кредитним договором від 28 січня 2008 року. Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ "ОТП Банк" в частині вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки - належні на праві приватної власності відповідачу (за зустрічним позовом) ОСОБА_2 приміщення літ "А-1" площею 368,3 кв. м по АДРЕСА_3, суд виходив з того, що кредитор не направляв іпотекодавцю (боржнику ОСОБА_2 ) досудову вимогу про усунення перешкод та виконанню зобов`язання.
09 жовтня 2012 року за умовами укладеного зі згоди ОСОБА_2 договору купівлі-продажу, ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_1 купила у нього за 45 050 грн 1/2 частину житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_2, який має загальну площу 57,3 кв. м, житлову 33,0 кв. м.
23 грудня 2013 року приватним нотаріусом ХМНО Гавриловим Е. В. посвідчено договір купівлі-продажу будинку, за умовами якого ОСОБА_2 і ОСОБА_1, кожному з яких належить по 1/2 частині, продали за 799 300 грн, що на момент укладення договору за курсом НБУ становить 100 000 доларів США, а ОСОБА_8 купила будинок житловою площею 33,0 кв. м, загальною площею 57,3 кв. м розташований на АДРЕСА_2 . Згідно пункту 4 договору гроші за проданий будинок продавці отримали від покупця в рівних частках кожний ще до підписання договору.
Згідно листа ТОВ "ОТП Факторинг Україна" від 16 лютого 2018 року, який на виконання ухвали суду надав копії кредитних договорі та пов`язаних з виконанням їх умов інші документи, ОСОБА_2 здійснив 23 грудня 2013 року погашення заборгованості за кредитним договором № СМ-700/154/200006 у розмірі 59 351,99 доларів США, що за курсом на день внесення становить 474 400 грн, а також в цей же день 23 грудня 2013 року ОСОБА_2 здійснив погашення заборгованості за кредитним договором № СМ-SМЕ700/09/2008 у розмірі 528 771 грн, що еквівалентно 66 154, 33 долари США.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Комінтернівського районного суду міста Харкова.
11 березня 2019 року справа № 641/911/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду.