ПОСТАНОВА
Іменем України
18 червня 2020 року
Київ
справа №814/2457/16
адміністративне провадження №К/9901/37/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів - Мороз Л.Л., Рибачука А.І.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 березня 2017 року (суддя Біоносенко В.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року (колегія суддів: Домусчі С.Д., Коваль М.П., Кравець О.О.) в справі № 814/2457/16 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області, третя особа - ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування рішення № 143140660215, -
ВСТАНОВИВ:
В листопаді 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області, третя особа - ОСОБА_4, в якому просили суд визнати незаконним та скасувати рішення № 143140660215 від 07.03.2014 про реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації з реконструкції житлових приміщень.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, позивач ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що декларація про готовність до експлуатації об`єкта підлягає скасуванню, оскільки містить недостовірні дані. Вказує про наявність спору між позивачами та третьою особою щодо нерухомого майна, та здійснення третьою особою самочинного будівництва.
У відзивах на касаційну скаргу відповідач та третя особа проти задоволення касаційної скарги заперечують, просять залишити судові рішення без змін.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст.345 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судами встановлено, що будинок по АДРЕСА_1 є двоповерховим багатоквартирним будинком, 1917 року будівництва, який має дві адреси: АДРЕСА_1 та 45 /1.
Позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить нежитлове приміщення магазину непродовольчих товарів за адресою: АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 29.07.05 р., яке видане на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1227 від 22.07.2005 року. Зазначений магазин утворився в результаті переведення житлових приміщень квартир № 4, 5, 25, які належали позивачу ОСОБА_1, в нежитлове приміщення на підставі рішення виконкому Миколаївської міської ради № 1115 від 25 липня 2003 року, яким надано дозвіл на відповідне переведення.
ОСОБА_2 , відповідно до договору купівлі-продажу від 11.11.2013 р., є власником нежитлового приміщення магазину в будинку АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 згідно з договором купівлі-продажу від 16.12.2013 р. є власником квартири АДРЕСА_5 .
Суди також встановили, що третій особі у справі - ОСОБА_4 належала на праві власності квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 166,5 кв.м.
03.02.2014 ОСОБА_4 подано до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області декларацію про початок виконання будівельних робіт за об`єктом "Реконструкція житлових приміщень 2-го поверху під офіс, та надбудова мансардного поверху для розміщення житлових приміщень" за адресою АДРЕСА_1, яка зареєстрована 06.02.14 за МК №083140370416.
05.03.2014 ОСОБА_4 подано до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області декларацію про готовність об`єкта до експлуатації "Реконструкція житлових приміщень 2-го поверху під офіс, та надбудова мансардного поверху для розміщення житлових приміщень" за адресою: АДРЕСА_1, яка зареєстровано відповідачем 07.03.14 за №МК 143140660215.
13.03.2014 державним реєстратором Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області проведена державна реєстрація права власності ОСОБА_4 на 93/100 частки однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Вважаючи, що декларацію про готовність об`єкта до експлуатації зареєстровано протиправно, позивачі звернулись до суду з вказаним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зазначив, що відповідно до ч.1 ст.39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що належать до I-III категорій складності, та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття суду, встановленого законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Пункт 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій, справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення цієї справи).
Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.