ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду
Ситнік О. М., Британчука В. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ткачука О. С.
18 березня 2020 року
м. Київ
у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19) за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Ірпінський комбінат «Перемога» (далі - ВАТ «Ірпінський комбінат «Перемога») про стягнення вихідної допомоги, компенсації за невчасно виплачену вихідну допомогу, трьох відсотків річних від простроченої суми заборгованості з виплати вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги, компенсації за невчасно виплачений середній заробіток, трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості з виплати середнього заробітку, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку
за касаційною скаргою ВАТ «Ірпінський комбінат «Перемога» на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2014 року у складі судді Михальченко Ю. В. та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 18 травня 2017 року у складі суддів Нерушак Л. В., Бородійчука В. Г., Карпенко О. В.
Суди розглядали справу № 711/4010/13-ц неодноразово.
10 жовтня 2014 року Придніпровський районний суд м. Черкаси ухвалив заочне рішення про задоволення позовних вимог: стягнув з відповідача на користь позивачки 482 тис. 579 грн 56 коп., з яких: 72 тис. грн вихідної допомоги; 18 тис. 633 грн 60 коп. компенсації за невчасно виплачену вихідну допомогу; 9 тис. 870 грн 90 коп. - три проценти річних від простроченої суми заборгованості з виплати вихідної допомоги; 318 тис. 977 грн 01 коп. середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги; 41 тис. 676 грн 55 коп. компенсації за невчасно виплачений середній заробіток; 21 тис. 421 грн 50 коп. - три проценти річних від простроченої суми заборгованості з виплати середнього заробітку. Крім того, суд стягнув 5 тис. 860 грн 47 коп. середнього заробітку за період затримки розрахунку з 12 вересня 2014 року до дня постановлення судового рішення.
18 травня 2017 року Апеляційний суд Черкаської області ухвалив рішення, яким скасував заочне рішення суду першої інстанції у частині стягнення 9 тис. 870 грн 90 коп. - трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості з виплати вихідної допомоги та 21 тис. 421 грн 50 коп. - трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості з виплати середнього заробітку; у цій частині відмовив у задоволенні позову, а в іншій - заочне рішення суду першої інстанції залишив без змін.
18 березня 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, якою касаційну скаргу ВАТ «Ірпінський комбінат «Перемога»задовольнила частково. Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2014 року у не зміненій апеляційним судом частині та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 18 травня 2017 року змінилау мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги; зменшила стягнутий з ВАТ «Ірпінський комбінат «Перемога» на користь ОСОБА_1 розмір середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги з 16 лютого 2010 року до 10 жовтня 2014 року з 324 тис. 837 грн 48 коп. до 130 тис. грн, та відповідно зменшила загальну суму, що підлягає стягненню з ВАТ «Ірпінський комбінат «Перемога» на користь ОСОБА_1 , до 202 тис. грн (з урахуванням зменшеної суми середнього заробітку та відмови у стягненні компенсацій за невчасно виплачену вихідну допомогу і за невчасно виплачений середній заробіток).
Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2014 року в не зміненій апеляційним судом частині та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 18 травня 2017 року в частині задоволення вимог про стягнення з ВАТ «Ірпінський комбінат «Перемога» на користь ОСОБА_1 компенсації за невчасно виплачену вихідну допомогу та компенсації за невчасно виплачений середній заробіток за час затримки виплати такої допомоги, а також у частині розподілу судових витрат скасувала.
У цій частині ухвалила нове рішення: у задоволенні позову про стягнення з ВАТ «Ірпінський комбінат «Перемога» на користь ОСОБА_1 компенсації за невчасно виплачену вихідну допомогу та компенсації за невчасно виплачений середній заробіток за час затримки виплати такої допомогивідмовила; стягнула з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору в сумі 2 тис. 456 грн 72 коп.; стягнула з Державного бюджету України на користь ВАТ «Ірпінський комбінат «Перемога» (ідентифікаційний код 00291013; 08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. 3-го Інтернаціоналу (нині - Соборна), 152) витрати зі сплати судового збору в сумі 1 тис. 733 грн 73 коп.
У решті заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2014 року у не зміненій апеляційним судом частині та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 18 травня 2017 року залишила без змін.
При цьому Велика Палата Верховного Суду з огляду на обставини справи вважала за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, оскільки заявлена до стягнення сума середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги є очевидно неспівмірною зі встановленим судами попередніх інстанцій розміром заборгованості з її виплати.
Разом з тим Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки компенсації за невчасно виплачену вихідну допомогу та компенсації за невчасно виплачений середній заробіток за час затримки виплати такої допомоги.
На думку Великої Палати Верховного Суду, вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема й за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (пункт 34); від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 60)).
Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що як вихідна допомога, так і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні мають разовий характер. А тому до таких виплат згідно із частиною другою статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» гарантії цього Закону не застосовуються.
З висновками Великої Палати Верховного Суду в частині застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні та в частині відсутності підстав для стягнення компенсації за невчасно виплачену вихідну допомогу та компенсації за невчасно виплачений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема й за час затримки виплати такої допомоги) з тих мотивів, що такі виплати не належать до структури заробітної плати, не погоджуємося та відповідно до статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) висловлюємо окрему думку.
Звертаючись до суду з позовом, у процесі розгляду справи збільшивши позовні вимоги, зокрема, про стягнення 318 тис. 977 грн 01 коп. середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги, компенсації за невчасно виплачену вихідну допомогу та компенсації за невчасно виплачений середній заробіток, позивачка вважала, що має право на таку компенсацію внаслідок затримки проведення їй зазначених виплат та на стягнення на підставі статті 117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з лютого 2010 року до вересня 2014 року, який обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Ухваливши 10 жовтня 2014 року заочне рішення про задоволення позовних вимог щодо компенсації за невчасно виплачену вихідну допомогу, 318 тис. 977 грн 01 коп. середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги та компенсації за невчасно виплачений середній заробіток, Придніпровський районний суд м. Черкаси, з висновками якого в цій частині погодився Апеляційний суд Черкаської області в рішенні від 18 травня 2017 року, керувався тим, що позивачка не отримала вчасно вихідну допомогу, право на яку мала на підставі рішення суду від 30 серпня 2010 року, зокрема, про зміну формулювання підстави звільнення та про зміну дати звільнення.
Крім того, суди зробили висновок про наявність правових підстав, передбачених статтею 117 КЗпП України, для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги з часу її звільнення (з лютого 2010 року) до дня ухвалення судового рішення, а також компенсації за невчасно виплачений середній заробіток.
Спірні правовідносини урегульовані нормами трудового законодавства.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Негативні для підприємства, установи, організації наслідки невиконання вказаних вимог передбачені у статті 117 КЗпП України.
Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Велика Палата Верховного Суду вважала, що вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зробила посилання, у тому числі, на пункти 1.3, 3.8, 3.9 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713, згідно з якими для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До цього фонду, який складається з фонду основної заробітної плати, фонду додаткової заробітної плати й інших заохочувальних та компенсаційних виплат, включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Суми вихідної допомоги при припиненні трудового договору та суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, не належать до фонду оплати праці.
Крім того, з огляду на разовий характер вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на такі виплати не поширюються гарантії, передбачені частиною другою статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».
З наведеними висновками погодитися не можна, оскільки така правова позиція зумовлює звільнення роботодавця від проведення певних виплат, передбачених статтею 116 КЗпП України, та неможливість захисту інтересів постраждалої сторони - працівника шляхом компенсації майнових втрат унаслідок несвоєчасного проведення роботодавцем передбачених законом виплат.
Міжнародними актами, які безпосередньо стосуються регулювання заробітної плати, є Конвенція про захист заробітної плати № 95, ухвалена Генеральною конференцією міжнародної організації праці 01 липня 1949 року, Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року (ратифікована із заявами Законом № 137-V від 14 вересня 2006 року), Конвенція Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, тощо.
У частині І Європейської соціальної хартії передбачено, що кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає. Усі працівники мають право на справедливі умови праці. Усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей. Усі працівники мають право на захист у випадках звільнення. Усі працівники мають право на захист своїх вимог у разі банкрутства їхнього роботодавця.
У статті 1 частини ІІ Європейської соціальної хартії передбачено ефективний захист права працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає; а стаття 25 вказує, що з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист їхніх прав у разі банкрутства їхнього роботодавця Сторони зобов`язуються забезпечити, щоб права працівників, що випливають з трудових договорів або трудових відносин, гарантувалися тією чи іншою установою-гарантом або будь-яким іншим ефективним засобом захисту.
У статті 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95 надано визначення заробітної плати: відповідно до мети цієї Конвенції термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Тобто вихідна допомога передбачена договором, і роботодавець має сплатити вказані кошти працівникові, що є гарантією прав працівника.
Суди у справі, яка розглядається, встановили, що Господарський суд Київської області постановою від 27 листопада 2009 року у справі № 111/14б-03/3-06/11 визнав банкрутом ВАТ «Ірпінський комбінат «Преремога».
Стаття 11 Конвенції про захист заробітної плати зазначає, що в разі банкрутства підприємства або ліквідації його в судовому порядку працівники, зайняті на цьому підприємстві, матимуть становище привілейованих кредиторів щодо заробітної плати, яку вони мають одержати за послуги, надані в період, що передував банкрутству чи ліквідації, котрий буде визначено національним законодавством, або щодо заробітної плати, сума якої не перевищує суми, продиктованої національним законодавством. Заробітну плату, яка становить цей привілейований кредит, буде повністю виплачено до того, як звичайні кредитори зможуть зажадати власну частку.
У частині другій статті 12 цієї Конвенції закріплено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Тобто у міжнародних конвенціях, які ратифіковані Україною, закріплені права найманих працівників не лише на оплату праці, але й гарантії такої оплати, її реальний, а не ефемерний, ілюзорний характер, що пов`язане з природою заробітної плати як основного засобу існування не лише найманого працівника, але і членів його сім`ї, а відтак забезпечення нормального існування та розвитку суспільства і держави.
Вимоги міжнародних конвенцій знайшли свій розвиток і закріплення у Конституції України, яка у статті 1 проголосила Україну соціальною державою, визначила обов`язок держави щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини.
Складовою цього обов`язку є забезпечення державою соціальної спрямованості економіки, створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю (статті 13, 43 Конституції України).
Таке ставлення до оплати праці є цілком зрозумілим, що знайшло своє пояснення й у Рішенні Конституційного Суду України від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 у справі за конституційним поданням 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України від 08 липня 2005 року № 2783-IV «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності» та конституційним поданням 89 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 90 Конституції України, статті 5 Закону України від 08 липня 2005 року № 2783-IV «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності» (справа про звільнення народних депутатів України з інших посад у разі суміщення) у підпункті 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 якого зазначено, що у міжнародному праві вироблено систему прав людини як визначальних засад правового статусу фізичної особи. Сукупність прав, зазначених у названих документах, дістала відображення у Конституції України 1996 року