Постанова
Іменем України
11 червня 2020 року
м. Київ
справа № 727/10881/17
провадження № 51-1179 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Піх Ю.Г.,
засудженого у режимі відеоконференції ОСОБА_1,
потерпілої у режимі відеоконференції ОСОБА_2,
представників потерпілої
у режимі відеоконференції Соколова В.Ю., Бандуровського Б.П.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Чернушки А.Е. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Чернівецького апеляційного суду від 26 грудня 2019 року у кримінальному провадженні № 12017260040002494 від 05 жовтня 2017 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шевченківського районного суду м. Чернівців від 18 жовтня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік 6 місяців.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік 6 місяців.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування заподіяної моральної шкоди - 147 000 грн, на відшкодування матеріальної шкоди - 118 954 грн та на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, - 15 000 грн.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 04 серпня 2017 року приблизно о 18:45, керуючи технічно справним автомобілем марки "Skoda Kodiaq" (номерний знак НОМЕР_1 ), рухався по проспекту Незалежності в м. Чернівцях зі сторони вул. Небесної Сотні в напрямку вул. Головної в крайній лівій смузі руху зі швидкістю 30 км/год. Наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, який розташований напроти будинку № 107, проявив неуважність до дорожньої обстановки та, неправильно застосувавши прийоми керування транспортним засобом, не надав перевагу в русі пішоходу ОСОБА_2, яка переходила проїзну частину дороги по пішохідному переході зліва направо стосовно напрямку руху автомобіля, та не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого здійснив наїзд на останню. У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження.
Вироком Чернівецького апеляційного суду від 26 грудня 2019 року апеляційну скаргу захисника залишено без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора задоволено, вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник Чернушка А.Е., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить вирок апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому вказує, що місцевим судом не було належним чином встановлено факту заподіяння потерпілій саме тяжких тілесних ушкоджень.
Так, у касаційній скарзі захисник зазначає, що в ході досудового розслідування було проведено судово-медичну експертизу, відповідно до якої потерпілій ОСОБА_2 в результаті дорожньо-транспортної пригоди було заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження, однак в ході судового розгляду в суді першої інстанції було проведено комісійну судово-медичну експертизу, відповідно до якої у потерпілої встановлено тяжкі тілесні ушкодження. Для усунення суперечностей судом було задоволено клопотання сторони захисту та призначено повторну комісійну судово-медичну експертизу, згідно з висновками якої встановити ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, завданих потерпілій, виявилося неможливим. За таких обставин захисник посилається на те, що сумнівів щодо завдання потерпілій ОСОБА_2 саме тяжких тілесних ушкоджень під час судового розгляду усунуто не було. При цьому зазначає, що апеляційний суд необґрунтовано залишив поза увагою клопотання сторони захисту про призначення повторної комісійної судово-медичної експертизи.
Крім того, захисник вказує, що апеляційний суд, постановляючи свій вирок, належним чином не врахував особи засудженого, наявності позитивних характеристик, посткримінальної поведінки, а тому дійшов необґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства.
Також захисник стверджує, що апеляційний суд, порушуючи вимоги ст. 420 КПК України, не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги сторони захисту та, як наслідок, постановив незаконне та необґрунтоване рішення.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 підтримав касаційну скаргу захисника Чернушки А.Е. та просив її задовольнити, прокурор Піх Ю.Г., потерпіла ОСОБА_2 та представники потерпілої Соколов В.Ю. і Бандуровський Б .П. заперечували щодо задоволення поданої касаційної скарги, просили вирок апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 438 КПК України, одними з підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстав, зазначених у пунктах 1, 3 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412, 414 цього Кодексу.
У касаційній скарзі захисник вказує на незаконність вироків місцевого та апеляційного судів, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань засудженого ОСОБА_1, потерпілої ОСОБА_2, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та експерта ОСОБА_9 .
Крім того, місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_1 фактичні дані, що містяться у протоколі огляду місця події від 04 серпня 2017 року та у протоколі проведення слідчого експерименту від 12 жовтня 2017 року. Судом також досліджено дані, що містяться у висновках судово-медичної експертизи від 15 серпня 2017 року № 1049, судової автотехнічної експертизи від 24 жовтня 2017 року № 812-А, судової автотехнічної експертизи від 25 жовтня 2017 року № 864-А, комісійної судово-медичної експертизи від 24 квітня 2018 року № 044, повторної комісійної судово-медичної експертизи від 21 грудня 2018 року № 210, та інші докази.
Таким чином, у вироку в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у його мотивувальній частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.