Постанова
Іменем України
17 червня 2020 року
м. Київ
справа № 760/459/16-ц
провадження № 61-8161св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 04 травня 2016 року у складі судді Українця В. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Чобіток А. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення частки та визнання права власності в порядку спадкування.
Позовна заява мотивована тим, що батьки сторін: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 збудували спарений житловий будинок на АДРЕСА_1, яке у 1988 року було приєднано до м. Києва.
Спарений житловий будинок складається з двох будинків (квартир): АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4.
Він є власником будинку АДРЕСА_2, а будинок АДРЕСА_4 був зареєстрований за батьком сторін - ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. За життя останній належну йому частину житлового будинку заповідав ОСОБА_2 .
Мати сторін - ОСОБА_4 перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 з 22 лютого 1957 року по день його смерті та проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Також рішенням суду було встановлено, що разом з ним проживав ОСОБА_2 .
Вказував, що він також проживав у спареному будинку на час відкриття спадщини.
Посилався на статті 1241, 1268 ЦК України, вказуючи, що він є пенсіонером за віком, як і мати сторін - ОСОБА_4, тому вони є такими, що мають право на обов`язкову частку у спадщині, та прийняли спадщину після їх померлого батька та чоловіка - ОСОБА_3, оскільки, проживаючи разом, не заявляли про відмову від спадщини.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4, після смерті якої, на його думку, залишилось спадкове майно у виді: 1/2 будинку на АДРЕСА_4 на праві спільної сумісної власності подружжя та 1/12 частина цього будинку, як обов`язкова частка після смерті її чоловіка, тобто 7/12 (1/2 + 1/12) частин будинку АДРЕСА_4 .
Вважав, що після смерті батьків йому належить 9/24 частин будинку, а відповідачу - 15/24 частин будинку.
Однак, оскільки батьки за життя не провели державну реєстрацію належного їм будинку АДРЕСА_4, тому позивач не може отримати свідоцтва про право на спадщину, у чому нотаріусом Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори йому було відмовлено.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визначити, що: частка померлої ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності на житловий будинок АДРЕСА_4 становила 1/2; обов`язкова частка померлої ОСОБА_4 у спадщині померлого чоловіка - ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_4 становила 1/12. Також просив визнати за ним у порядку спадкування право власності на 9/24 частини будинку АДРЕСА_4 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 04 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 вересня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визначено, що частка померлої ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності подружжя на житловий будинок АДРЕСА_4 становила 1/2 частину.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 9/80 частин будинку АДРЕСА_4, житловою площею 29,9 кв. м, загальною площею 98,6 кв. м, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, що складається також з 9/40 жилого будинку (домоволодіння), та спадкується сторонами у справі як спадкоємцями за законом у рівних частках - по 9/80 кожним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належну правову оцінку поданим ним доказам, а також доводам позовної заяві.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно вказав, що він просив відхилити апеляційну скаргу відповідача, а рішення районного суду залишити без змін, оскільки, насправді, він у запереченні на апеляційну скаргу, а також у поясненнях у справі просив суд апеляційної інстанції змінити рішення суду першої інстанції.
Вказує, що суди неповинні були брати до уваги судові рішення у справі № 760/27098/14-ц, оскільки вони, на його думку, є незаконними.
Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2018 року у складі судді Карпенко С. О. поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Виходячи зі змісту статті 392 ЦК України право власності встановлюється в судовому порядку, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Відповідно до вимог статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 10 ЦПК України у редакції 2004 року, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій).