Постанова
Іменем України
16 червня 2020 року
м. Київ
справа № 590/394/19
провадження № 61-6504св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 18 березня 2020 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Ткачук С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності на будинок шляхом виселення.
Позов мотивовано тим, що їй, згідно з договором дарування від 09 березня 2018 року, на праві власності належить житловий будинок, загальною площею 73,70 кв. м, житловою - 38,40 кв. м, із господарсько-побутовими будівлями та спорудами: сарай - Б, погріб - ПГ, вбиральня - У, огорожа 1-3, розташований на
АДРЕСА_1 , який належав її матері на підставі договору купівлі-продажу від 25 січня 1994 року.
У належному позивачу будинку проживає та зареєстрований відповідач, який є колишнім чоловіком її матері. Їхній шлюб укладений 09 липня 1998 року, а розірваний, на підставі рішення суду, - 23 лютого 2018 року. Проживання відповідача у її будинку негативно впливає на атмосферу в її сім`ї, у зв`язку з тим, що останній зловживає алкоголем та чинить сварки. Факт проживання відповідача у її будинку перешкоджає їй у здійсненні свого права власності у повному обсязі. Добровільно знятись з обліку та виселитись відповідач не погоджується.
Позивач у вересні 2018 року зверталась до Ямпільського районного суду Сумської області у справі № 590/1196/18 із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, у задоволенні якого відмовлено рішенням Ямпільського районного суду Сумської області від 21 березня 2019 року, оскільки цивільне законодавство не передбачає збереження права користування житлом за громадянами, які на час розгляду справи не є членами його сім`ї, а тому у цьому випадку, власник повинен звертатися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні правом власності, а не про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення відповідача.
Рішенням Ямпільського районного суду Сумської області від 20 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто перешкоди у здійсненні права власності ОСОБА_1 на будинок АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_2 із вказаного вище будинку.
Рішення мотивоване тим, що ОСОБА_2 не є членом сім?ї власника будинку - ОСОБА_1, а його право користування будинком було похідним від прав колишнього власника будинку - ОСОБА_3, яка подарувала будинок позивачу, тому остання має право вимагати виселення відповідача із спірного будинку і такий висновок відповідає позиції, викладеній Верховним Судом України у постановах від 05 листопада 2015 року у справі № 6-158цс14, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 309/2477/16-ц (провадження № 61-43149св18).
Постановою Сумського апеляційного суду від 18 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Ямпільського районного суду Сумської області
від 20 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове. У задоволенні позову
ОСОБА_1 відмовлено.
Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що перехід права власності не є підставою для виселення членів сім`ї колишнього власника, оскільки припинення шлюбних відносин не позбавляє відповідача права користування займаним приміщенням. Крім того, втручання у право відповідача на житло за обставин цієї справи є неспівмірним.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У квітні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Сумського апеляційного суду від 18 березня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не є членом сім`ї позивача, проживає в будинку всупереч волі позивача, перешкоджає вільно проживати та розпоряджатись ним, а його право користування будинком було похідним від прав колишнього власника будинку, яка подарувала будинок позивачу. Крім того, постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі
№ 569/4373/16-ц, на яку посилається суд апеляційної інстанції, як на підставу скасування законного рішення суду першої інстанції, стосується захисту права членів сім`ї власника житла, яким не є відповідач. До того ж, висновок суду першої інстанції відповідає позиції викладеній Верховним Судом України у постанові від 05 листопада 2015 року у справі № 6-158цс14 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 309/2477/16-ц (провадження № 61-43149св18).
У травні 2020 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу
ОСОБА_1 , у якому заявник просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін з огляду на таке.
Обставини встановлені судами
За обставинами справи, позивач ОСОБА_1 є падчеркою відповідача
ОСОБА_2 , який перебував з мамою позивача - ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі з 09 липня 1998 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач проживав у спірному будинку з 1998 року, а зареєстрований із 08 січня 2002 року.
Відповідно до договору дарування, який зареєстрований у реєстрі 09 березня
2018 року № 311 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09 березня 2018 року № 116585578,
ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок, загальною площею 73,70 кв. м, житловою - 38,40 кв. м, із господарсько-побутовими будівлями та спорудами: сарай - Б, погріб - ПГ, вбиральня - У, огорожа - 1-3, що розташований на АДРЕСА_1 .
Згідно з будинковою книгою для прописки громадян та довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку, осіб, виданої Виконавчим комітетом Ямпільської селищної ради Ямпільського району Сумської області
від 01 квітня 2019 року № 759 встановлено, що у будинку
АДРЕСА_1 , зареєстровані: власник - ОСОБА_1, мати - ОСОБА_3, колишній чоловік матері - ОСОБА_2, син - ОСОБА_4
Із довідки, виданої Ямпільським ВП ГУНП в Сумській області вбачається, що ОСОБА_5, який проживає на АДРЕСА_1, дійсно 31 січня 2019 року звертався до Ямпільського ВП ГУНП в Сумській області із заявою про вчинення ним сварки з громадянином ОСОБА_2 .
Після розірвання шлюбу 23 лютого 2018 року з відповідачем ОСОБА_3 19 березня 2018 року подарувала спірний будинок своїй дочці - ОСОБА_1, яка у свою чергу 05 квітня 2019 року подала позов про виселення відповідача.
Нормативно-правове обґрунтування
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.