Постанова
Іменем України
17 червня 2020 року
м. Київ
справа № 347/1933/16
провадження № 61-26375св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: Космацька сільська рада, приватний нотаріус Косівського районного нотаріального округу,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 28 липня
2017 року у складі судді Крилюк М. І., та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Космацька сільська рада, приватний нотаріус Косівського районного нотаріального округу про визнання заповіту недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 07 листопада 1999 року на випадок своєї смерті мати позивача ОСОБА_2 зробила заповітне розпорядження, згідно з яким все своє майно заповіла своєму синові ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла.
Після смерті матері спадщину на будинковолодіння, що розташоване
на АДРЕСА_1 прийняв тільки позивач. Однак отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом він не зміг, оскільки були відсутні правовстановлюючі документи на вказане майно, а тому йому рекомендовано звернутися до суду.
Під час судового засідання при розгляді його позову про визнання права власності на спадкове майно відповідач ОСОБА_2 представила заповіт від 27 травня 2004 року.
Посилаючись на те, що заповіт не відповідає вимогам чинного законодавства, не відповідає волі спадкодавця, оскільки був підписаний не його матір`ю, просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Косівського нотаріального округу Ромовською О. В., зареєстрований в реєстрі № 896 від 27 травня 2004 року.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області
від 28 липня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 лютого 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту, що при складенні і посвідченні нотаріусом заповіту було допущено порушення вимог закону щодо форми і порядку його складення та посвідчення, а також факт відсутності вільного волевиявлення заповідача.
Оспорюваний заповіт викладений у вигляді письмового документу, зміст заповіту прочитано заповідачем та підписаний безпосередньо нею у присутності нотаріуса, посвідчений нотаріусом, який перевірив дієздатність заповідача і з`ясував її дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок смерті.
Доказів щодо недостовірності підпису та запису на заповіті та його належності заповідачу матеріали справи не містять, що свідчить про відсутність правових підстав для визнання заповіту недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10 квітня 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 28 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 лютого 2018 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Находження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У грудні 2018 року справу № 347/1933/16 передано до Верховного Суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Сімоненко В. М.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували до спірних правовідносин положення статей 1234, 1247,
1248 ЦК України та не звернули належної уваги на те, що заповіт відповідно до вимог законодавства має бути особисто підписаний заповідачем. Разом із тим, напис на заповіті зроблено не спадкодавцем, що свідчить про його підробку, оскільки напис відрізняється від почерку померлої ОСОБА_2, що підтвердив свідок ОСОБА_2, якому був відомий почерк спадкодавця.
Судами не надано належної правової оцінки поясненню лікаря, який підтвердив той факт, що померла важко хворіла, у зв`язку з чим не могла самостійно рухатися та потребувала сторонньої допомоги.
Крім того, як на підставу скасування судових рішень посилається на порушення апеляційним суд норм процесуального права, оскільки розгляд справи в суді апеляційної інстанції відбувся за відсутності позивача, який перебував на стаціонарному лікуванні, що свідчить про розгляд справи за відсутності учасника справи, що в силу частини першої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення.
Відзив на касаційну скаргу
Відзив на касаційну скаргу не надходив до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Заповідач ОСОБА_2 була матір`ю позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2
07 листопада 1999 року ОСОБА_2 на випадок її смерті склала заповітне розпорядження, відповідно до якого все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, заповіла ОСОБА_1, що підтверджується копією заповіту посвідченого секретарем виконкому Космацької сільської ради, Косівського району та зареєстрованого в реєстрі № 100.
27 травня 2004 року ОСОБА_2 на випадок її смерті склала новий заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Косівського нотаріального округу Ромовською О. В., зареєстрований в реєстрі № 896, яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, заповіла відповідачу ОСОБА_2 .
Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
09 серпня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Косівського нотаріального округу Ромовської О. В. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Мотивувальна частина.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, Верховний суд у складі колегії суддів Третьої судової палати касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Устатті 1233 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповітнедійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті