Постанова
Іменем України
17 червня 2020 року
м. Київ
справа № 161/9020/15-ц
провадження № 61-40003св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В.О. (суддя-доповідач), Жданової В.С., Ігнатенка В.М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 лютого 2018 року у складі головуючого судді Рудської С. М. та постанову Апеляційного суду Волинської області від 04 червня 2018 року у складі колегії суддів: Русинчука М. М., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 - мати ОСОБА_3, у зв`язку з чим вона за правом представлення має право на успадкування тієї частки спадщини, яка б за законом належала її батькові, як би він був живий на час відкриття спадщини після смерті його матері ОСОБА_4
10 лютого 2014 року вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте з відповіді нотаріуса дізналася, що її бабуся ОСОБА_4 за життя склала заповіт, згідно якого заповіла належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 своїй доньці ОСОБА_2 .
Посилаючись на те, що вказаний заповіт складений під впливом обману, помилки, або ж в момент його вчинення заповідач не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними через психічну хворобу, оскільки у спадкодавця не було жодних підстав, причин, мотивів та внутрішніх переконань складати заповіт на користь ОСОБА_2, яка досить рідко відвідувала свою матір й не надавала жодної матеріальної допомоги, ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги та визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 29 березня 2010 року на користь ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Другої Луцької державної нотаріальної контори.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних доказів та не доведено у встановленому порядку тієї обставини, що волевиявлення заповідача на час складання заповіту не відповідало її внутрішній волі та що остання не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Також відсутні підстави для визнання оспорюваного заповіту недійсним внаслідок помилки або під впливом обману, оскільки позивачем взагалі не зазначено в чому полягала помилка заповідача при складанні заповіту, щодо яких обставин, які мають істотне значення, вона помилялася, як і того, ким заповідача введено в оману.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Волинської області від 04 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 лютого 2018 року залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У липні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясовано обставини справи, не надано належної оцінки доводам позивача та наданим нею доказам. Апеляційним судом необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотань сторони позивача про виклик експерта для роз`яснення та доповнення висновку, про приєднання до справи листа Волинської обласної психіатричної лікарні, з якого вбачається, що ОСОБА_4 перебувала під наглядом з 2002 року по 2014 рік, про отримання та приєднання до матеріалів справи роз`яснень і доповнень експертного висновку, про витребування з психіатричної лікарні медичної документації щодо ОСОБА_4 за період з 2002 року по 2014 рік, а також щодо призначення додаткової експертизи, чим порушив вимоги статті 105 ЦПК України, згідно якої призначення експертизи судом є обов`язковим за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи. Як наслідок, судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення.
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Інші учасники справи не скористались своїм право на надання відзиву на касаційну скаргу.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 та онукою ОСОБА_4, якій за життя на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 .
29 березня 2010 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Другої Луцької державної нотаріальної контори Багулею О.Ю., яким належну їй на праві власності квартиру заповіла своїй дочці - відповідачеві у справі ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 .
Згідно з відповіддю Волинської обласної психіатричної лікарні № 1 міста Луцька, ОСОБА_4 двічі оглядалася лікарем-психіатром за місцем проживання 21 жовтня 2011 року з діагнозом "Галюцинаторно-маячний синдром" та 19 серпня 2014 року з діагнозом "Виражений когнітивний розлад".
Відповідно до цього листа ОСОБА_4 у Волинській обласній психіатричній лікарні № 1 міста Луцька не лікувалася, відповідної медичного картки стаціонарного хворого на її ім`я не існує.
Згідно з записами у витребуваній за клопотанням сторони позивача медичної картки амбулаторного хворого № 107864 поліклініки Волинської обласної психіатричної лікарні № 1 міста Луцька на ім`я ОСОБА_4, остання оглядалася лікарем-психіатром 21 жовтня 2011 року та 19 серпня 2014 року.
За клопотанням позивача ОСОБА_1, ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 квітня 2017 року у справі була призначена посмертна судово-психіатрична експертиза на вирішення якої були поставлені питання щодо того чи страждала ОСОБА_4, 1936 року народження, психічними захворюваннями, та чи могла в силу свого психічного захворювання усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в момент вчинення оспорюваного заповіту 29 березня 2010 року.
Відповідно до висновку посмертної судової-психіатричної експертизи № 6 від 20 грудня 2017 року на період складення заповіту 29 березня 2010 року у ОСОБА_4 змін зі сторони психіки не спостерігалося і вона могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. У 2011 році у ОСОБА_4 спостерігався психотичний епізод у вигляді галюцинаторно-параноїдального синдрому, який внаслідок призначеного лікування редукувався, а в 2014 році - відмічалися явища вираженого когнітивного розладу, спровоковані психотравмуючою ситуацією, які утримувалися до її смерті.
Під час апеляційного перегляду даної справи, експерт Волинської обласної психіатричної лікарні № 1 міста Луцька Вахно С. О. підтвердив, що при проведенні вищевказаної експертизи надані позивачем ОСОБА_1 медичні документи досліджувалися та були враховані експертами при проведенні експертизи .
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права