Постанова
Іменем України
17 червня 2020 року
м. Київ
справа № 562/1790/16-ц
провадження № 61-48376св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Бондаренко Н. В., Ковальчук Н. М., Хилевич С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними, часткове скасування державної реєстрації нерухомого майна, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на Ѕ частину домоволодіння.
Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 25 жовтня 2017 року прийнято відмову позивача від частини позовних вимог до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання недійсними правочинів та скасування державної реєстрації, та провадження у справі в цій частині закрито.
Позовні вимоги до ОСОБА_2 мотивував тим, що 25 січня 1993 року між ним та відповідачем було зареєстровано шлюб. На час укладення шлюбу між ними, у них були діти від попередніх шлюбів, які тривалий час проживали разом з ними на півночі Російської Федерації. У кінці 90-х років вони з дружиною виїхали на заробітки до Італії. У 2003 році зібравши певну суму коштів придбали жилий будинок АДРЕСА_1, на місці якого побудували новий - загальною площею 77,2 кв. м, жилою площею 36,2 кв. м, до якого він вселився після повернення з Італії, а відповідач ОСОБА_2 залишилися на заробітках в Італії, іноді приїжджала до міста Здолбунів.
У червні 2016 року ним було отримано позовну заяву ОСОБА_3 про виселення його з будинку АДРЕСА_1, з якої йому стало відомо, що вказаний будинок 17 грудня 2003 року за договором купівлі-продажу було придбано сином відповідача ОСОБА_5, який згодом подарував його своїй матері ОСОБА_2, яка в свою чергу за договором купівлі-продажу від 15 червня 2016 року відчужила будинок на користь ОСОБА_3 .
Посилаючись на те, що жилий будинок АДРЕСА_1, що мав незначну вартість, було придбано ним у період шлюбу з ОСОБА_2 за спільні кошти, проте без його відома був оформлений на сина відповідача, внаслідок реконструкції та здійснення добудов спірний будинок значно збільшився у вартості, ОСОБА_1 уточнивши позовні вимоги просив на підставі вимог статті 62 СК України стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 278 701 грн, що становить вартість Ѕ частини жилого будинку, який є спільною сумісною власністю подружжя.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 29 березня 2018 року у складі головуючого судді Мички І.М. позов задоволено частково. Визнано будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсації вартості Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 в сумі 266 101 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний будинок придбано сторонами у період шлюбу за кошти зароблені разом на заробітках у Італії, а тому є спільною сумісною власністю подружжя, й відповідно позивач як співвласник майна має право на одержання грошової компенсації його частки від іншого власника.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 29 березня 2018 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріали справи не містять і позивачем не надано належних і допустимих доказів, того, що спірне домоволодіння істотно збільшилося у своїй вартості саме за рахунок його грошових та трудових затрат, а не тенденцій до загального подорожчання об`єктів нерухомості, а тому правові підстави для визнання будинку спільною сумісною власністю подружжя та стягнення на користь позивача грошової компенсації Ѕ частини його вартості відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом безпідставно прийнято до розгляду апеляційну скаргу відповідача, яка не відповідає вимогам статті 356 ЦПК України, оскільки апелянт не зазначила поштовий індекс свого місця проживання та проживання інших учасників справи, не вказано номер та серію паспорту та номер засобів зв`язку. Також судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні клопотання про допит свідків, з підстав заявлення його у письмовому вигляді в суді першої інстанції, але місцевим судом в задоволенні такого клопотання було відмовлено. Крім того, судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 62 СК України, згідно якої якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових або грошових затрат, або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнано за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, та не врахував наявність у матеріалах справи достатніх доказів на підтвердження істотного збільшення вартості спірного будинку за час спільного проживання сторін, й необґрунтовано відмовив в задоволенні позову. При цьому апеляційним судом не взято до уваги, що відповідачем та її представником не було подано заперечень на позов, що свідчить про їх мовчазну згоду з вимогами позивача.
Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У поданому в лютому 2019 року відзиві ОСОБА_3 зазначив, що частково визнає вимоги ОСОБА_1 в частині його права на грошову компенсацію, і просив скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 січня 1993 року по 12 березня 2014 року.
17 грудня 2003 року між ОСОБА_6 та сином відповідача ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого останній придбав жилий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 33,4 кв. м, жилою площею 18, 7 кв. м. Продаж будинку вчинено за 7 672 грн (пункт 3 договору купівлі-продажу).
Згідно договору дарування від 19 серпня 2005 року ОСОБА_4 подарував жилий будинок АДРЕСА_1 своїй матері ОСОБА_2 . Пунктом 1.4 договору дарування встановлено, що дар сторони оцінюють в сумі 10 889 грн.
15 червня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого відповідач відчужила ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1 за ціною 238 603 грн.
Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № Е-06/17 від 26 вересня 2018 року ринкова вартість будинку АДРЕСА_1 станом на 19 серпня 2005 року складає 25 200 грн, а станом на 15 червня 2016 року - 710 500 грн.