Постанова
Іменем України
16 червня 2020 року
місто Київ
справа № 711/1550/17
провадження № 61-37532св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Міністерство внутрішніх справ України в особі Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві, Державна казначейська служба України,
третя особа - Черкаська місцева прокуратура,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 січня 2018 року у складі судді Дунаєва С. О. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 26 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Новікова О. М., Вініченка Б. Б., Бондаренка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути на його користь з Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, 1 000 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди та 50 000, 00 грн - майнової шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що у період з 11 січня 2005 року до 30 березня 2009 року він утримувався під вартою як підозрюваний (обвинувачений) у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 289 КК України у кримінальній справі № 24-7152. Судовий розгляд кримінальної справи за обвинуваченням позивача закінчився 26 лютого 2014 року закриттям провадження у справі через відмову прокурора від державного обвинувачення та прийняття її судом. Відмова прокурора від обвинувачення обумовлена тим, що під час досудового розслідування не здобуто належних та допустимих доказів, достатніх для підтвердження вини підсудних (у тому числі позивача) у вчиненні інкримінованих їм злочинів, а дані судового слідства не підтверджують пред`явленого підсудним обвинувачення.
Тож у період часу з 11 січня 2005 року до 26 лютого 2014 року за позивачем здійснювалося необґрунтоване кримінальне переслідування, внаслідок якого до нього застосовувалося незаконне попереднє ув`язнення протягом періоду з 11 січня 2005 року до 30 березня 2009 року.
При цьому позивач зазначив, що під час попереднього ув`язнення до нього застосовувалися тортури і катування задля отримання визнавальних свідчень у вчиненні злочину, до якого він не причетний. Внаслідок такого впливу він був доведений до нервово-психологічного стресу і вдався до суїцидальних заходів - ковтав частину від столової ложки, різав вени, голодував тощо.
Увесь час перебування під вартою на заяви та скарги позивача про застосування до нього незаконних методів фізичного впливу ніхто не реагував. Така ситуація і поводження з позивачем з боку працівників правоохоронних органів завдавали йому фізичних та моральних страждань, а перебування під вартою позбавило можливості забезпечувати свої матеріальні потреби, що обумовлює необхідність компенсувати завдану йому моральну та майнову шкоду.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (далі - ГУ МВС України в Київській області) заперечило проти позовних вимог та у своїх запереченнях зазначило, що обставини застосування до позивача тортур чи катувань є недостовірними та не підтверджуються доказами. Відсутні і докази на підтвердження причинного зв`язку між перебуванням позивача під вартою та виникненням у нього травм, розладів та погіршення здоров`я, а відтак відсутні підстави для відшкодування шкоди. Також зазначено, що визначений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
ДКСУ також заперечила проти позовних вимог, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що цей державний орган та його структурні підрозділи є неналежними відповідачами, оскільки не несуть відповідальності за дії інших державних органів. До того ж зазначено, що розмір відшкодування шкоди необґрунтовано завищений.
Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві
(далі - ГУ ДКС у м. Києві) також надало суду заперечення, в яких просило відмовити у позові в повному обсязі. Зазначило, що не є учасником спірних правовідносин і не є відповідним державним органом, який здійснює казначейське обслуговування ГУ МВС в Київській області, а відтак не може нести відповідальність за дії працівників міліції. Зауважило, що безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями працівників правоохоронних органів здійснюється ДКСУ, яка є окремою юридичною особою.
Прокурор частково заперечив проти позовних вимог та пояснив, що враховуючи результати закінчення розгляду кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1, то він беззаперечно має право на відшкодування шкоди, завданої неправомірним застосуванням заходів процесуального примусу до нього, що передбачено Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду". Натомість така шкода має компенсуватись шляхом виплати мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування позивача під слідством та судом, що складає 110 місяців. Зауважив, що станом на момент розгляду справи розмір прожиткового мінімуму для працездатних громадян становить 1 762, 00 грн на місяць, а тому розмір компенсації має складати 193 820, 00 грн.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 26 квітня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалося тим, що відсутні встановлені обставин про застосування під час тримання позивача під вартою фізичного чи психологічного насильства, тортур чи катувань. Суд першої інстанції зазначив, що факти завдання позивачем собі шкоди шляхом ковтання ложки, голодування, написання скарг та самостійне ушкодження свого здоров`я свідчать про прояв особистого протесту позивача проти дій працівників правоохоронних органів, натомість не є підтвердженням застосування до нього забороненого законом насильства з боку сторонніх осіб. Позивачем не доведено факт перебування під вартою без законних підстав та застосування до нього забороненого законом фізичного чи психологічного насильства, тому суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність позовних вимог.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування шкоди на підставі Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" судами першої інстанції та апеляційної інстанцій не розглядалися, оскільки встановлено, що позивач не дотримався порядку звернення до суду, визначеного цим Законом. Зазначили, що позивач не звертався до Васильківського районного суду Київської області в порядку, передбаченому Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", з вимогою про відшкодування йому шкоди завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду під час здійснення кримінального провадження у кримінальній справі № 24-7152, а відтак такі вимоги не можуть бути предметом судового розгляду в порядку цивільного судочинства в частині, що обумовлюються такими підставами, як незаконне кримінальне переслідування.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у червні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу передати на новий розгляд.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Заявник зазначає, що ним заявлено дві самостійні позовні вимоги про стягнення компенсації за шкоду, заподіяну незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду на підставі Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", а також про стягнення компенсації в порядку статті 1176 ЦК України. Звертаючись з позовом до Придніпровського районного суду м. Черкаси, ОСОБА_1 скористався правилами альтернативної підсудності.
Вважає, що суди дійшли помилкових висновків про недоведеність позовних вимог про відшкодування шкоди відповідно до правил статті 1176 ЦК України, зазначає, що судами не врахований висновок судово-психологічної експертизи, а також не враховано, що диспозиція статті 1176 ЦК України не пов`язує факт арешту та знаходження під вартою із законністю чи незаконністю дій правоохоронних органів. Також заявник зазначає, що апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, не надав оцінку доводам апеляційної скарги.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У січні 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому ГУ ДКС у м. Києві просило оскаржувані рішення залишити без змін.
Також, у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1, який надійшов у січні 2019 року, ГУ МВС України в Київській області просило касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суддів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 10 грудня 2004 року у селі Веприк Фастівського району Київській області здійснено незаконне заволодіння автотранспортом " Мітцубісі Паджеро ", який належав ОСОБА_2 . За цим фактом було розпочато кримінальну справу, розслідування якої здійснювалося Фастівським районним відділом ГУ МВС в Київській області.
11 січня 2005 року у м. Бориспіль Київської області позивач був затриманий працівниками Бориспільського районного відділу ГУ МВС в Київській області. Цього ж дня був складений протокол про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення, який направлений для розгляду до суду.
Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 січня 2005 року ОСОБА_1 визнано винним за статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення та призначено покарання у вигляді адміністративного арешту на строк 15 діб.
Відповідно до постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2015 року позивачу обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту у зв`язку з обвинуваченням його у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 289 КК України.
Строк тримання ОСОБА_1 під вартою продовжувався кілька разів.
З 25 жовтня 2006 року до 26 лютого 2014 року кримінальна справа за обвинуваченням позивача у вчиненні злочину розглядалася у Васильківському міськрайонному суді Київської області різними колегіями суддів.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 31 березня 2009 року запобіжний захід стосовно позивача у виді тримання під вартою замінено на заставу в розмірі 20 060, 00 грн.
26 лютого 2014 року під час судового засідання прокурор, який брав участь у розгляді справи у суді першої інстанції, ухвалив постанову про відмову від обвинувачення в суді, в якій зазначив, що кримінальна справа слухається з 2005 року та до цього часу не знайшла свого законного вирішення, під час досудового розслідування не здобуто належних та допустимих доказів, достатніх для підтвердження вини підсудних у вчиненні інкримінованих їм злочинів, дані судового слідства не підтверджують пред`явленого підсудним обвинувачення.
Васильківський міськрайонний суд Київської області 26 лютого 2014 року постановив ухвалу, якою прийнято відмову прокурора від державного обвинувачення у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною третьою статті 289 КК України та закрив кримінальну справу.
Загалом позивач перебував під слідством понад 9 років, з яких під вартою незаконно перебував 4 роки 2 місяці та 20 днів.
Оцінка аргументів касаційної скарги
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.