Постанова
Іменем України
16 червня 2020 року
місто Київ
справа № 752/2872/17
провадження № 61-39247св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Служба у справах дітей Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 07 лютого 2018 року у складі судді Новака А. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 15 травня 2018 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Немировської О. В., Чобіток А. О.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про припинення права спільної часткової приватної власності ОСОБА_3 на ј частку квартири АДРЕСА_1, визнання за позивачем права приватної власності на ј частку зазначеної квартири.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 06 жовтня 2011 року між ним та Іпотечним центром у м. Києві та Київській області Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" укладений договір № 361 про обслуговування коштів для будівництва (придбання) доступного житла. Державна підтримка на момент укладення договору надавалася позивачу з урахуванням кількості членів сім`ї (чотири особи) у розмірі 226 516, 00 грн, а частка його коштів, необхідних для будівництва, склала 672 117, 00 грн та 6 290, 43 грн сума винагороди (відшкодування) за обслуговування коштів
(0, 7 вартості договору № 361).
Також позивач зазначав, що ним взято в борг частину грошових коштів, на отримання яких відповідач згоди не надавала, а інша частина у розмірі 600 000, 00 грн ним отримана від продажу нерухомого майна, яке належало йому на праві особистої приватної власності, та яке було набуте ним до укладення шлюбу. Таким чином, саме за рахунок його особистих коштів, а не спільних коштів подружжя було профінансовано договір від 06 жовтня 2011 року № 361 про обслуговування коштів для будівництва (придбання) доступного житла.
Зазначив, що на момент пред`явлення позову відповідач втратила статус члена сім`ї позивача, а тому не має права власності на ј частку спірної квартири, яка зареєстрована, на переконання ОСОБА_1, на ім`я ОСОБА_2 за його особисті кошти.
Посилаючись на правила статей 69, 70 СК України, позивач просив суд припинити право спільної часткової приватної власності ОСОБА_3 на ј частку квартири АДРЕСА_1 та визнати за ним право приватної власності на ј частку квартири АДРЕСА_1 .
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач просила відмовити у задоволенні позову, застосувати до спірних правовідносин позовну давність.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 07 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 15 травня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалося тим, що питання про припинення права власності ОСОБА_2 на ј частку зазначеної квартири регулюється правилами статті 365 ЦК України, а тому позивачем обрано неправильний спосіб захисту свого права.
Апеляційний суд додатково зазначив, що спірна квартира придбана у період шлюбу і враховуючи, що були визначені частки кожного з них та їх дітей, необхідно вважати, що під час набуття права власності сторони у справі діяли за спільною згодою і в інтересах сім`ї. Тобто квартира є об`єктом права спільної часткової власності і сторони у справі є її співвласниками із визначеними розмірами часток. При цьому, виходячи з презумпції правомірності набуття права власності, право кожного із них вважається набутим правомірно, допоки незаконність набуття права власності не буде встановлена судом. При зверненні до суду позивач не навів обставин, які б свідчили про неправомірність набуття відповідачем права власності на ј частину квартири, посилається на походження коштів від реалізації належного йому майна, що підтверджується матеріалами справи. Разом з тим, він як власник грошових коштів здійснив волевиявлення щодо розпорядження ними. Сторони дійшли згоди щодо набуття права спільної часткової власності на спірну квартиру.
Припинення права власності особи на майно або частку в майні можливе лише з підстав, визначених законом, і обставини, на які посилається позивач, не є підставою припинення права власності відповідача. Спірна квартира не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, сторонами при набутті права власності визначено розмір часток кожного з них, а тому поділу в порядку, визначеному нормами СК України, не підлягає. Отже, посилання позивача на походження грошових коштів не можна визнати обґрунтованим, а підстави визнання права на частку, право власності на яку набуто відповідачем, за позивачем відсутні.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у червні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Заявник зазначає, що судами помилково застосовано до спірних правовідносин правила статті 365 ЦК України, які не підлягають застосуванню, коли мали бути застосовані правила пунктів 1, 3 частини першої та частини сьомої статті 57 СК України, статей 59 та 60 СК України. Зазначає, що зібраними у справі доказами підтверджується придбання квартири за його особисті кошти, а частку у майні відповідач набула як член сім`ї власника. Враховуючи, що шлюб між подружжям розірвано у 2016 році, ОСОБА_2 з 11 листопада 2016 року у розумінні статті 3 СК України не є членом сім`ї заявника, то вважає, що у неї припинилося право на частку у майні.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 06 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та Іпотечним центром в м. Києві та Київській області Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" укладений договір № 361 про обслуговування коштів для будівництва (придбання) доступного житла.
Відповідно до договору державна підтримка на момент його укладення надавалася позивачу з урахуванням кількості членів сім`ї (чотири особи - сторони та їх неповнолітні діти: ОСОБА_4, ОСОБА_5 ) у розмірі 226 516, 00 грн, а частка його грошових коштів, необхідних для будівництва, склала 672 117, 00 грн та 6 290, 43 грн сума винагороди (відшкодування) за обслуговування коштів (0, 7 вартості договору № 361).
ОСОБА_1 та Відкрите акціонерне товариство "Управління спеціальних робіт" 11 жовтня 2011 року та 25 жовтня 2011 року в простій письмовій формі уклали договори позики, за умовами яких позивачем отримані у борг грошові кошти у розмірі 40 000, 00 грн та 30 000, 00 грн відповідно. Метою отримання коштів визначено фінансування будівництва житла за договором № 361.
Згідно з договором купівлі-продажу від 28 жовтня 2011 року, укладеним ОСОБА_1, ним здійснено відчуження належної йому з 18 жовтня 1993 року квартири АДРЕСА_2 за ціною 600 000, 00 грн.
Суди вважали підтвердженими надходження 30 000, 00 грн та 600 000, 00 грн на рахунок, відкритий позивачем, для здійснення фінансування будівництва житла, визначеного у договорі від 06 жовтня 2011 року № 361.
04 липня 2013 року Реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві видано свідоцтво про право власності, серії НОМЕР_1 та зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Власниками зазначені ОСОБА_1 з розміром частки ј, ОСОБА_2 з розміром частки ј, ОСОБА_4 з розміром частки ј, та ОСОБА_5 з розміром частки ј.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що спір між сторонами виник щодо правової природи майна, яке позивач просить визнати його особистою власністю та припинити право власності на частку у майні відповідача.