Постанова
Іменем України
16 червня 2020 року
місто Київ
справа № 442/3458/17
провадження № 61-39867св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - заступник військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, Державного підприємства Міністерства оборони України "Аеропорт Львів-2",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 грудня 2017 року у складі судді Крамара О. В. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 21 травня 2018 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У травні 2017 року заступник військового прокурора Івано-Франківського гарнізону, діючи в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова (далі - КЕВ м. Львова), Державного підприємства Міністерства оборони України "Аеропорт Львів-2"
(далі - ДП "Аеропорт Львів-2"), звернувся до суду із позовом про зобов`язання ОСОБА_1, ОСОБА_2 звільнити та привести у попередній стан самовільно зайняту ними земельну ділянку, площею 0, 14 га, яка є частиною земельної ділянки військового містечка АДРЕСА_1, шляхом знесення самочинно збудованих на цій ділянці будівель і споруд, особисто або за їхній рахунок.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що на підставі державного акта на право користування землею Б № 040542 (ДСК), виданого виконавчим комітетом Дрогобицької районної ради народних депутатів у 1985 році та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право користування землею за № 112, Стрийській КЕЧ (правонаступником якої є КЕВ м. Львова) надано у безстрокове та безоплатне користування земельну ділянку, загальною площею 25, 9 га, у с. Модричі Дрогобицького району Львівської області.
На підставі наказу начальника Дрогобицького гарнізону від 05 грудня 2014 року № 4 зазначена земельна ділянка закріплена за
ДП "Аеропорт Львів-2".
Зазначене підтверджується відомістю щодо розбіжностей в обліку площі земельних ділянок, які обліковуються за Міністерством оборони України по КЕВ м. Львова та Держгеокадастру у Дрогобицькому районі станом на 15 лютого 2017 року.
З урахуванням наведеного позивач вважав, що земельна ділянка, площею 25, 9 га, у с. Модричі Дрогобицького району Львівської області перебуває у державній власності та належить до земель оборони, правові засади та порядок використання яких регулюється Законом України "Про використання земель оборони".
Військовою прокуратурою Івано-Франківського гарнізону встановлено, що відповідачі самовільно зайняли земельну ділянку, площею 0, 14 га, яка є частиною згаданої земельної ділянки військового містечка АДРЕСА_1 і перебуває в державній власності та здійснили на ній самочинне будівництво будівель і споруд.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
Відповідачі заперечували проти позову, вважали позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 21 травня 2018 року, позов залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалося тим, що позивачами не надано допустимих та належних доказів на підтвердження заявлених вимог. У матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, що підтверджували б заявлені позовні вимоги та судом не здобуто таких доказів у судовому процесі, тобто встановлених джерел інформації, що має значення для справи, а їх доводи лише ґрунтуються на голослівних припущеннях, у зв`язку з чим не заслуговують на увагу.
Апеляційний суд додатково зазначив, що доводи апеляційної скарги КЕВ м. Львова фактично дублюють доводи і твердження, які містяться у поданій прокурором позовній заяві, та не містять доводів стосовно того, в чому саме полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення; які обставини та (чи) докази судом встановлені, досліджені чи оцінені неправильно; які нові обставини та (чи) докази необхідно дослідити в ході апеляційного розгляду справи, тощо.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у липні 2018 року, КЕВ м. Львова просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що відповідачі всупереч правилам статей 125, 126 ЗК України самовільно зайняли земельну ділянку, площею 0, 14 га, яка є частиною земельної ділянки військового містечка АДРЕСА_1, та належить до земель оборони і перебуває в державній власності, здійснили на ній самочинне будівництво будівель і споруд, а тому таке порушення підлягає усуненню відповідачами особисто або за їхній рахунок. Заявник вважає, що вимоги позовної заяви підтверджені доказами, наявними у матеріалах справи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У листопаді 2018 року надійшли пояснення на касаційну скаргу КЕВ м. Львова, у яких ОСОБА_1 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суддів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. ОСОБА_1 зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на доказах, досліджених у судовому засіданні, нормах матеріального та процесуального права.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що позивачем не надано належних та допустимих доказів для встановлення фактичних обставин справи.