Постанова
Іменем України
16 червня 2020 року
місто Київ
справа № 757/17964/14-ц
провадження № 61-40103св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2018 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Болотова Є. В., Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У липні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк"
(далі - ПАТ "Укрсоцбанк", банк) звернулося до суду із позовом про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 28 вересня 2006 року № 10-29/2481 у розмірі 190 408, 45 дол. США, що еквівалентно 1 521 934, 71 грн.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 28 серпня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк"
(далі - АКБСР "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 10-29/2481, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 76 972, 00 дол. США, зі сплатою 13, 0 % річних та погашенням суми основної заборгованості за кредитом та процентів за його використання строком до 28 вересня 2021 року.
За умовами кредитного договору позичальник зобов`язувався сплачувати відсотки за користування кредитом у валюті кредиту не пізніше 28 числа місяця наступного за тим, у якому нараховані проценти за користування кредитом.
На виконання умов договору кредиту ОСОБА_1 направлено претензію - повідомлення (вимогу) від 29 січня 2014 року № 08.305-186/2991 про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання за кредитним договором, у якому запропоновано повернути достроково у повному обсязі заборгованість за кредитом та відсотками.
Боржником зазначене повідомлення проігнороване, умови договору на момент подання позову не виконані, що й стало підставою для звернення до суду з позовом.
Стислий виклад заперечень відповідача
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання недійсним кредитного договору від 28 вересня 2006 року
№ 10-29/2481.
Вимоги зустрічного позову обґрунтовувалися тим, що кредит надавався позичальнику на інвестування квартири, загальною площею 90, 82 кв. м, що будується за адресою: АДРЕСА_1 поверх, відповідно до договору від 14 вересня 2006 року № 05-5/09-02 про участь у Фонді фінансування будівництва та договору уступки майнових прав на нерухомість від 27 вересня 2006 року № 05-05/06у, що укладений між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова установа "Інвестбуд".
Положеннями кредитного договору визначено, що позичальник передає банку в іпотеку майнові права на квартиру. Оскільки рішеннями господарських судів визнано недійсними інвестиційний договір від 27 лютого 2003 року № 01/03 та іпотечний договір від 04 серпня 2008 року № 29, у зв`язку з чим Приватне акціонерне товариство "Побутрембуд"
(далі - ПрАТ "Побутрембуд") (іпотекодавець) за іпотечним договором, укладеним з ПАТ "Укрсоцбанк", втратив майнові права на об`єкти нерухомості, які мали бути створені на його виконання, у тому числі за адресою: АДРЕСА_2, то, відповідно, зникла правова підстава, відповідно до якої у банку виникли майнові права (іпотека) на майбутню квартиру відповідача. Відтак, банк втратив свої права на предмет іпотеки, а тому отриманий відповідачем кредит не можна вважати виданим на умовах забезпеченості, оскільки в силу ухвалених судових рішень банк не має можливості звернути стягнення на предмет іпотеки, а відтак, укладений кредитний договір суперечить частинам першій, третій та п`ятій статті 203 ЦК України. ОСОБА_1 зазначив, що кредитні кошти банк перерахував на рахунок ТОВ "Фінансова установа "Інвестбуд", а тому у відповідача були легітимні сподівання на перевірку банком усіх документів, що пов`язані із будівництвом. Відповідач погодився на отримання кредиту лише у зв`язку з наміром у майбутньому отримати квартиру, а у випадку неможливості будівництва квартири, такий кредитний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Також відповідач подав до суду заяву про застосування позовної давності, оскільки заборгованість за кредитним договором виникла з 2008 року, а з позовом до суду банк звернувся лише 03 липня 2014 року.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 березня 2017 року позов ПАТ "Укрсоцбанк" та зустрічний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ "Укрсоцбанк", суд першої інстанції дійшов висновків, що оскільки строк виконання основного зобов`язання змінено на 27 січня 2009 року, то саме з цього моменту у банку виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 26 червня 2014 року, тобто з пропуском позовної давності. Після зміни строку виконання зобов`язання усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, оскільки за вимогою підпункту 4.5 договору позичальник був зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі до визначеної дати дострокового погашення кредиту, а усі наступні щомісячні платежі за графіком після такої дати не підлягали виконанню (правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-900цс16).
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції зазначив, що той факт, що предмет іпотеки, а саме квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1, не збудована, не впливає на дійсність (недійсність) кредитного договору та не є підставою для визнання його недійсним, у зв`язку з чим зустрічний позов задоволенню не підлягає.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2018 року заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 березня 2017 року скасовано в частині залишення без задоволення позову ПАТ "Укрсоцбанк", ухвалено нове рішення про часткове задоволення зазначеного позову.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" суму кредиту у розмірі 62 010, 28 дол. США, що еквівалентно 495 648, 17 грн. У задоволенні інших позовних вимог до ОСОБА_1 відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
Апеляційний суд переглядав рішення суду першої інстанції лише у частині вирішення позову банку. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову ПАТ "Укрсоцбанк", апеляційний суд зазначив, що звертаючись до суду із заявою про застосування позовної давності, відповідач просив суд застосувати її до вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, так як вона нараховується банком, починаючи з вересня 2008 року. Подана заява не містить даних щодо необхідності застосування позовної давності до вимоги у частині повернення наданих кредитних коштів, строк повернення яких умовами договору визначено 28 вересня 2021 року, тобто не настав. Повідомлення, направлене банком у січні 2014 року на адресу ОСОБА_1, свідчить, що позивач зазначав про необхідність повернення саме заборгованості за кредитним договором. Будь-яких даних щодо зміни строку виконання зобов`язання в цілому банком відповідачу не повідомлялося. Відтак апеляційний суд дійшов висновку, що задоволенню підлягали вимоги позивача в частині щодо стягнення наданих кредитних коштів у розмірі 62 010, 28 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 24 січня 2014 року 495 648, 17 грн. Визначена банком при зверненні до суду сума заборгованості в розмірі 190 408, 45 дол. США, за висновками суду апеляційної інстанції, не підтверджена розрахунками, наданими позивачем. Зміст позовної заяви не містить у собі будь-яких визначених сум процентів, пені чи інших штрафних санкцій, передбачених умовами кредитного договору, укладеним між сторонами. Тому підтвердженою матеріалами справи є лише сума неповернутих кредитних коштів.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у липні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема:
- правила статей 598, 599 ЦК України у поєднанні з підпунктом 2.5.1 кредитного договору, відповідно до умов якого при розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту, у зв`язку з чим апеляційний суд погодився із сумою нарахованих процентів, що є завищеною;
- стягнувши з ОСОБА_1 пеню, до якої застосовано подвійну облікову ставку НБУ, апеляційний суд порушив правила частини третьої статті 533 ЦК України, відповідно до якої використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом;
- правила частини першої статті 1048 ЦК України. Заявник зазначає, що оскільки кредитним договором не встановлено розмір процентів, який має сплачувати позичальник після спливу строку кредитування, то нарахування процентів за користування кредитом, що є відмінним від облікової ставки НБУ, є протиправним;
- не взявши до уваги встановлені фактичні обставини справи, апеляційний суд помилково не застосував до спірних правовідносин позовну давність.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів касаційної скарги, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 28 серпня 2006 року між АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 10-29/2481, згідно з умовами якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 76 972, 00 дол. США, зі сплатою 13, 0 % річних та погашенням суми основної заборгованості за кредитом та процентів за його використання до 28 вересня 2021 року.
Відповідно до підпункту 1.1.1 кредитного договору, починаючи з місяця, що слідує за місяцем надання кредиту, позичальник щомісячно 28 числа кожного місяця рівними частинами сплачує кредитору суму грошових коштів, яка включає заборгованість за кредитом і проценти за користування кредитом у розмірі 983, 00 дол. США, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 28 вересня 2021 року, на умовах, визначених цим договором.
Кредит надано позичальнику на інвестування квартири відповідно до договору від 14 вересня 2006 року № 05-5/09-02 про участь у Фонді фінансування будівництва та договору уступки майнових прав на нерухомість від 27 вересня 2006 року № 05-05/06у, що укладений між позичальником та ТОВ "Фінансова установа "Інвестбуд".
Згідно з підпунктом 3.3.9 кредитного договору позичальник зобов`язується своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його виконання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному пунктом 1.1 договору.
Пунктом 4.5 кредитного договору передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених підпунктами 3.3.9, 3.3.10 цього договору, протягом більше ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно, позичальник, зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеня).
Останній платіж за кредитним договором відповідачем здійснено 28 листопада 2008 року на суму 168, 96 дол. США, а тому за визначенням пункту 4.5 договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 60 днів, тобто з 27 січня 2009 року.