Постанова
Іменем України
12 червня 2020 року
місто Київ
справа № 709/2194/16-ц
провадження № 61-48447св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Чорнобаївського нотаріального округу Черкаської області Бабак Олег Володимирович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 21 червня 2018 року у складі судді Кваші І. М. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 08 листопада 2018 рокуу складі колегії суддів: Новікова О. М., Вініченка Б. Б., Василенко Л. І.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У жовтні 2016 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання без шлюбу, визнання удаваним договору дарування, визнання майна спільною сумісною власністю.
В обґрунтування позову посилалася на те, що з 2001 року вона проживала однією сім`єю з ОСОБА_2 12 грудня 2003 року сторони зареєстрували шлюб і прожили разом до червня 2016 року. У червні 2016 року шлюб розірвано. У період спільного проживання у вересні 2002 року за спільні кошти ОСОБА_2 на підставі договору дарування набув житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Також за час спільного проживання подружжям придбано рухоме майно. 19 липня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні приватною власністю шляхом виселення її з житлового будинку, лише тоді вона дізналася, що укладено договори дарування. З моменту придбання спірного нерухомого майна була впевнена, що укладено договори купівлі-продажу.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнав, вважав його необґрунтованим, та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 21 червня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, керувався тим, що у період з січня 2001 року до 12 грудня 2003 року діяли норми Кодексу про шлюб та сім`ю України, яким не передбачалося можливості визнання такого юридичного факту як підстави для визнання набутого майна спільною сумісною власністю. Інші позовні вимоги про визнання майна спільною сумісною власністю суд відхилив у зв`язку з їх необґрунтованістю, так як позивач не надала підтверджень його придбання у період шлюбу, а також їх набуття за спільні сумні кошти або спільною працею подружжя. У задоволенні вимоги про визнання недійсним договору дарування від 21 вересня 2016 року суд також відмовив, вважаючи таку вимогу похідною від вимог про визнання договорів удаваними.
Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 08 листопада 2018 року рішення суду першої інстанції змінено; скасовано його у частині відмови у визнанні майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Позов у частині визнання спільно нажитого майна об`єктом спільної сумісної власності задоволено частково. Визнано об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 до ОСОБА_2 таке майно: шафа для одягу; диван; пуф; телевізор "TECHONOT"; жалюзі - 4 шт.; холодильник "Донбас"; кухонна стінка; пральна машина автомат "Ardo"; душова кабіна; газова плита 4-х камфорна; кухонна міністінка (2 тумбочки, 1 шафа); стіл кухонний; бензопила; бензокоса; морозильна камера LG ; мікрохвильова піч; газова плита 2-х камфорна; витяжка; велосипед; рушниця МР -18 МН № НОМЕР_4 ; сейф для зброї (2 шт.); мультиварка; оптика нічного бачення; електрична духовка. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що позивач в обґрунтування своїх вимог у цій частині надала акт від 27 липня 2016 року, затверджений сільським головою і підписаний сторонами у спорі. У зазначеному акті перелічене усе майно (29 позицій), яке мається у домоволодінні сторін за адресою: АДРЕСА_1 , після розірвання шлюбу. Враховуючи відсутність інших доказів з цього приводу та визнаючи необхідність вирішення спору по суті, апеляційний суд взяв за основу цей акт і визнав, що майно, зазначене у ньому, за винятком кількох позицій, може бути визнане спільною сумісною власністю подружжя, про що не заперечує сам відповідач ОСОБА_2 . Суд апеляційної інстанції виключив з цього переліку таке майно: автомобіль ВАЗ 21013, який придбаний у 2014 році сином ОСОБА_2 ОСОБА_3 ; автомобіль ВАЗ 2108, який, зі слів самого позивача, придбаний та проданий під час шлюбу і кошти були витрачені на загальні потреби; гараж, який не зареєстрований належним чином; рушниця ІЖ -58 № НОМЕР_5, яка була придбана ОСОБА_2 у 1991 році, а також вікна метало-пластикові, паркан, вагонку, газове обладнання та тротуарну плитку, як невід`ємні частини будинку. Інші предмети визнаються спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився з його висновками щодо того, що встановлення фактів проживання однією сім`єю у період до 01 січня 2004 року законодавством не передбачено. До відносин, які виникли до 01 січня 2004 року, застосовуються положення Кодексу про шлюб та сім`ю України, яким не передбачено можливості визнання факту спільного проживання без реєстрації шлюбу як підстави для визнання набутого майна спільною сумісною власністю. Майно, набуте до 01 січня 2004 року під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їх спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. Тобто під час вирішення спору зазначеної категорії має значення не лише факт спільного проживання сторін, а й ті обставини, що спірне майно придбане сторонами внаслідок спільної праці. Відповідних доказів того, що будинок та земельну ділянку придбано сторонами внаслідок їх спільної праці ОСОБА_1 не надала. Також позивач не довела підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, для визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_1, укладеними між ОСОБА_2 та ОСОБА_3
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційних скарг
ОСОБА_1 , не погодившись із судовими рішеннями, у грудні 2018 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у позові скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга обґрунтовується доводами про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясували обставини у справі, що мають суттєве значення. Суди не надали належної оцінки показанням свідків, які підтвердили факти передачі грошових коштів за придбання житлового будинку та земельної ділянки, що свідчить про удаваність правочину. Також суд внаслідок неналежної оцінки акту опису майна від 27 липня 2016 року дійшов безпідставного висновку про відмову позові у частині визнання спільним сумісним рухомого майна.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві ОСОБА_2 просив касаційну скаргу залишити без задоволення.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя стаття 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у грудні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі договору дарування від 03 вересня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Чорнобаївського нотаріального округу Черкаської області Бабак О. В., зареєстрованого у реєстрі за № 2263, ОСОБА_2 набув у приватну власність домоволодіння, загальною площею 47, 3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з договором дарування земельної ділянки від 03 вересня 2002 року, зареєстрованим у реєстрі під № 2265, ОСОБА_2 набув у приватну власність земельну ділянку, площею 0, 1467 га, для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
12 грудня 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який рішенням Чорнобаївського районного суду від 30 червня 2016 року розірвано.
З наявних матеріалів справи також встановлено, що 21 вересня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договори дарування житлового будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_1, посвідчені приватним нотаріусом Чорнобаївського нотаріального округу Черкаської області Бабак О. В., зареєстровані в реєстрі за № 1719, № 1720.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно із частиною першою Прикінцевих положень Сімейного кодексу України цей Кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.