Постанова
Іменем України
03 червня 2020 року
м. Київ
справа № 263/3732/18
провадження № 61-48745св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз", Комунальне комерційне підприємство Маріупольської міської ради "Керуюча компанія "Західна",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 вересня 2018 року у складі судді Хараджі Н. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 14 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Кочегарової Л. М., Попової С. А.,
Ткаченко Т. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" (далі - ПАТ "Маріупольгаз"), Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Керуюча компанія "Західна" (далі - ККП "КК "Західна") про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії та визнання договору нікчемним.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 . У жовтні 2017 року вона звернулася до
ПАТ "Маріупольгаз" із заявою про забезпечення її у строк до 01 січня
2018 року квартирним (індивідуальним) лічильником обліку спожитого газу, який вона використовує для приготування їжі.
Листом від 23 листопада 2017 року ПАТ "Маріупольгаз" повідомило про відсутність підстав для встановлення такого лічильника та відсутність коштів на безкоштовну установку індивідуальних лічильників у квартирах.
Вказувала, що відмова відповідача є незаконною, оскільки нормами матеріального права визначено обов`язок суб`єкта господарювання, що здійснює розподіл природного газу на відповідній території, на безкоштовне встановлення лічильника у квартирі позивача.
Крім того, між ПАТ "Маріупольгаз" та ККП "КК "Західна" 13 травня
2016 року укладено договір про проведення ПАТ "Маріупольгаз" монтажних робіт по установці загальнобудинкового лічильника газу на АДРЕСА_1 . На підставі вказаного договору позивачу нараховується абонентська плата не за фактично спожитий газ,
а на підставі середніх показників загальнобудинкового лічильника, що порушує його права та інтереси.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила визнати неправомірними дії ПАТ "Маріупольгаз" щодо відмови у встановленні квартирного приладу обліку газу; зобов`язати ПАТ "Маріупольгаз" за власний рахунок встановити квартирний (індивідуальний) прилад обліку газу у квартирі
АДРЕСА_1 ; визнати нікчемним договір, укладений 13 травня 2016 року між ПАТ "Маріупольгаз" та
ККП "КК "Західна", щодо встановлення у будинку загальнобудинкового лічильника використання газу мешканцями будинку, відповідно до показників якого нараховується оплата за газ.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 вересня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено порушення вимог закону з боку відповідача по невстановленню у квартирі АДРЕСА_1 індивідуального газового лічильника за рахунок відповідача.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 14 листопада 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що з метою дотримання чинного законодавства між
ПАТ "Маріупольгаз" та ККП "КК "Західна" укладеного договір від 13 травня 2016 року, відповідно до якого ПАТ "Маріупольгаз" зобов`язаний безкоштовно проводити, зокрема, демонтаж та монтаж лічильника.
Виконання вказаного зобов`язання ПАТ "Маріупольгаз" підтверджується актом встановлення загальнобудинкового лічильника, актом введення
у комерційний облік та експлуатацію загальнобудинкового лічильника газу.
При цьому, Закон України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не визначав обов`язок відповідача встановлення індивідуального лічильника у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, виключно за кошти постачальника газу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що чинним законодавством визначено обов`язок ПАТ "Маріупольгаз" встановити у квартирі позивача лічильник газу.
Так, відповідно до частини першої статті 6 Закон України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу тільки для приготування їжі
до 01 січня 2018 року, проте суди неправильно застосували цю норму права та дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Отже, ПАТ "Маріупольгаз" зобов`язане було встановити індивідуальний лічильник обліку природного газу, який би дозволяв визначити окремо обсяги споживання газу позивачем без врахування спожитого газу іншими споживачами, що мешкають у будинку.
Внаслідок неправомірних дій відповідачів щодо встановлення загальнобудинкового лічильника газу позивачу щомісяця надходять рахунки за надані послуги із завищеними тарифами, тому укладений між ними договір від 13 травня 2016 року порушує права та інтереси
ОСОБА_1 .
Доводи інших учасників справи
ПАТ "Маріупольгаз" подало до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що Закон України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не визначав обов`язку щодо встановлення саме індивідуальних лічильників газу
в кожній квартирі, в яких газ використовується тільки для приготування їжі.
Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
06 червня 2019 року справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 "Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя", у справі призначено повторний автоматизований розподіл.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 травня 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 є споживачем послуг з газопостачання
у квартирі АДРЕСА_1 .
Між ПАТ "Маріупольгаз" та ККП "КК "Західна" 13 травня 2016 року укладено договір про проведення ПАТ "Маріупольгаз" монтажних робіт по установці загальнобудинкового лічильника газу на
АДРЕСА_1 .
Згідно з актом від 01 грудня 2016 року вищевказаний загальнобудинковий лічильник газу було введено у комерційний облік та експлуатацію.
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ "Маріупольгаз" із заявою, в якій просила у строк до 01 січня 2018 року встановити у її квартирі безкоштовно індивідуальний лічильник газу.
Листом від 23 листопада 2017 року ПАТ "Маріупольгаз" відмовило
ОСОБА_1 у встановленні індивідуального лічильника газу в її квартирі
у зв`язку з тим, що Законом України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не визначено обов`язку вказаного товариства на встановлення безкоштовно саме індивідуальних лічильників у квартирі,
в яких газ використовується тільки для приготування їжі, та було повідомлено про можливість і право позивача встановити квартирний (індивідуальний) лічильник газу за власні кошти.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду повністю не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу".
Зі змісту статті 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" вбачається обов`язок встановлення відповідними суб`єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов`язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу.
Стаття 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" визначає обов`язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.