Постанова
Іменем України
03 червня 2020 року
м. Київ
справа № 202/31534/13-ц
провадження № 61-15565св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк", ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2015 року у складі судді Зосименко С. Г. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Глущенко Н. Г., Осіяна О. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" (далі - ПАТ "Акцент-Банк") про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 11 квітня 2006 року ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_1 уклали кредитний договір, оформлений заявою позичальника. За умовами цього договору відповідач отримав у борг 2 000 доларів США зі сплатою 1,83 % на місяць на строк кредитування, який відповідає строку дії картки.
20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ "Акцент-Банк" укладено договір поруки № 167, згідно з яким ПАТ "Акцент-Банк" зобов`язалось відповідати перед ПАТ КБ "ПриватБанк" за виконання боржниками умов кредитних договір, серед яких у додатку № 1 до цього договору зазначено кредитний договір, укладений 11 квітня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1, у межах 10 000 грн.
Оскільки ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, станом на 30 червня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 7 287,14 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом - 2 138,84 доларів США, заборгованості за процентами - 4 741,72 доларів США, штрафу (фіксована частка) -62,55 доларів США та штрафу (процентна складова) - 344,03 доларів США.
З огляду на викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитом у розмірі 6 035,58 доларів США, що становить 48 246,13 грн, та солідарно стягнути з ОСОБА_1 і ПАТ "Акцент-Банк" 10 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 жовтня 2013 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 6 035,58 доларів США, що еквівалентно 48 246,13 грн, яка складається із заборгованості за кредитом - 887,28 доларів США, процентів - 4 741,72 доларів США, штрафу (фіксована частка) - 62,55 доларів США та штрафу (процентна складова) - 344,03 доларів США.
Стягнуто з ПАТ "Акцент-Банк" на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 10 000 грн.
В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2014 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено. Скасовано заочне рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 жовтня 2013 року та справу призначено до судового розгляду.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2015 рокуу позові ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що строк дії банківської картки, виданої ОСОБА_1 на підставі його заяви від 11 квітня 2006 року, становить один рік. Позивач звернувся до суду з позовом до боржника у серпні 2013 року, тобто з пропуском строку позовної давності, визначеної статтями 257, 258 ЦК України, про застосування наслідків спливу якого просив ОСОБА_1 . Тому суд, керуючись частиною третьою статті 267 ЦК України, відмовив у позові.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилено, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2015 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що за загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, як це передбачено частиною першою статті 261 ЦК України. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи. Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, ОСОБА_1 подав до суду клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився із висновком суду про наявність підстав для відмови у позові.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У жовтні 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині відмови щодо стягнення процентів за користування кредитними коштами і неустойки у межах позовної давності та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Нарахування процентів здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитним договором на суму залишку за кредитом. Позивач має право на отримання процентів за користування кредитними коштами за період з 30 червня 2010 року до 30 червня 2013 року у межах строку позовної давності, визначеної статтею 257 ЦК України. Проценти є платою за користування чужими коштами і є основною вимогою банку.
В іншій частині рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2015 року та ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2016 року не оскаржуються.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 19 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ КБ "ПриватБанк" на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2016 року.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У березі 2018 року справу № 202/31534/13-ц передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року справу за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ПАТ "Акцент-Банк", ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.
Фактичні обставини справи
11 квітня 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", і ОСОБА_1 на підставі заяви останнього укладено кредитний договір. За умовами цього договору ОСОБА_1 надано у борг 2 000 доларів США зі сплатою 1,83 % на місяць (21,96 % на рік).
Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки, заборгованість погашається щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми заборгованості.
ОСОБА_1 надав згоду на те, що підписана ним заява про видачу кредиту разом із Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Згідно зі змістом заяви відповідач ознайомився і погодився з Умовами і правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ "Акцент-Банк" укладено договір поруки № 167, згідно з яким ПАТ "Акцент-Банк" зобов`язалось відповідати перед ПАТ КБ "ПриватБанк" за виконання боржниками умов кредитних договір, серед яких у додатку № 1 до цього договору зазначено кредитний договір від 11 квітня 2006 року, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1, у розмірі 10 000 грн.
ОСОБА_1 зобов`язання за договором належним чином не виконував, у зв`язку із чим станом на 30 червня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 7 287,14 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом - 2 138,84 доларів США, заборгованості за процентами - 4 741,72 доларів США, штрафу (фіксована частка) - 62,55 доларів США та штрафу (процентна складова) - 344,03 доларів США.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, 26 січня 2015 року, відповідач разом із запереченнями на позовну заяву подав до суду клопотання про застосування до спірних правовідносин позовної давності (а. с. 70-71).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Положеннями статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення не відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
Відповідно до частини другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.